//

Хресна Дорога в Колізеї 2011 рік

Пропонуємо Вашій увазі повний текст роздумів Хресної Дороги, яка відбулася у Велику П’ятницю 22 квітня 2011 року в Колізеї під головуванням Святішого Отця Бенедикта XVI

 


Вступ

Христос постраждав за нас, і залишив нам приклад, щоб ми пішли слідами Його (1П 2, 21).

Дорогі брати і сестри у Христі, цього вечора на фоні промовистого римського Колізею нас скликає Боже Слово, щоб разом зі Святішим Отцем Бенедиктом XVI пройти Хресну Дорогу Ісуса. Зосередьмо увесь наш духовний погляд на Христа і просімо Його із палаючим серцем: «Господи, молю Тебе, скажи душі моїй: «Я – спасіння Твоє! Скажи це так, щоб я, врешті, почув!»

Його підбадьорливий голос переплітається із тендітним пасмом нашого «Так» та Святого Духа, Божої правиці, закладаючи стійку основу для віри, здатної зміцнювати і вести вперед. Іти слідом, вірити, молитися – це прості і надійні кроки, які підтримують нашу ходу слідами Хресної Дороги і поступово дозволяють нам помітити в ній ходу Істини та Життя.

 

Перше Стояння

Ісуса засуджено до страти

Ісус мовчить і береже в собі істину

С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.

В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.

 

З Євангелія від Івана 18, 37-40

Тоді Пілат Його запитав: «То Ти Цар?» Ісус відповів: «Ти сам кажеш, що Я Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоби свід­чити про істину. Кожний, хто від іс­тини, слухає Мій голос». Каже Йому Пілат: «А що таке іс­тина?» І сказавши це, він знову вий­­шов до юдеїв і заявив їм: «Жод­ної вини я в Ньому не зна­хо­джу. Та є у вас звичай, щоб я вам від­­­пускав одного на Пасху. Чи хоче­те, щоб я вам відпустив Царя юдеїв?» Тоді вони знову закричали, ви­гукуючи: «Не Його, а Варавву!» – Ва­равва ж був розбійником.

Роздум

Пілат не бачить в Ісусі нічого гідного страти, але водночас він не знаходить в собі сили запобігти їй. Його внутрішній слух не в змозі почути Слова Ісуса і зрозуміти Його свідоцтво про істину. «Слухати істину означає вірити в неї та виконувати її», тобто жити вільно під її супроводом, віддаючи їй власне серце. Пілат невільний, він змушений обставинами ззовні, але голос істини і далі спонукає його сумління, наче відлуння, що проймає і непокоїть.

Отож, він виходить до юдеїв, або, як підкреслює текст, «він знову виходить», ніби із наміром втекти від самого себе. І голос, з яким він стикається ззовні, долає той голос Слова, що лунає в його нутрі. Саме тут приймається вирок страти Ісуса, а, водночас, істини разом із Ним.

Смиренний Ісусе, ми теж піддаємося впливам ззовні. Нам важко почути тихий, а водночас вимогливий та визвольний голос сумління, який із середини спонукає і заохочує нас: «Не виходь із себе, повертайся в себе: у твоєму духовному світі живе істина».

Прийди, Духу Істини, допоможи нам добути «у справжній людині, що криється в нашому серці, «святе Обличчя Божого Сина, який відроджує в нас Божу Подобу».

 

Друге Стояння

Ісуса обтяжено хрестом

Ісус несе хрест, приймаючи тягар істини

С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.

В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.

 

З Євангелія від Івана 19, 6-7.16-17 

Коли Його побачили первосвя­щеники й слуги, то закричали, гука­ю­чи: «Розіпни, розіпни Його!» Каже їм Пілат: «Візьміть і розіпніть Його ви, бо я не знаходжу в Ньому провини». Юдеї відповіли йому: «Ми маємо За­кон, і за Законом Він повинен помер­­ти, бо видає Себе за Божого Си­на!» І тоді Пілат видав Його їм на роз­п’яття. Ісуса взяли й повели. Несучи Свій хрест, Він вийшов на місце, яке називається Череп, – єврейською мовою: Голгофа.

Роздум

Пілат вагається і шукає привід звільнити Ісуса, але, врешті, піддається волі більшості, яка підбурює інших, посилається на букву закону і компрометує. Так продовжує повторюватися історія зраненого людського серця: його нікчемність, невміння відвести погляд від себе, щоб запобігти омані жалюгідного користолюбства, і залишатися на висоті, у вільному польоті доброти і порядності. Серце кожної людини – це мікрокосмос, в якому вирішуються великі долі людства: вщухають або розпалюються його конфлікти. Але вирішальна – завжди та сама: зберегти чи втратити визвольну істину.

Смиренний Ісусе, у вирі щоденного життя погляд нашого серця схиляється до землі, до власного обмеженого світу, і поглинається повністю розрахунками власного добробуту, залишаючись сліпим до простягнутої руки злиденного і беззахисного, що шукає розуміння і жебрає допомоги. Найбільше нащо воно здатне – це зворушитися, а не ворушитися назустріч.

Прийди, Духу Істини, підкори наше серце і принадь його до себе. «Бережи здоровими його внутрішні вподобання, щоб воно прагнуло живитися мудрістю, справедливістю, істиною, вічністю!»

 

Третє Стояння

Перше падіння Ісуса під хрестом

Ісус падає, але тихо і смиренно знову підіймається

С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.

В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.

 

З Євангелія від Матвія 11, 28-30

Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, і Я заспокою вас! Візьміть Моє ярмо на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний серцем, і знайдете спо­кій своїм душам. Адже Моє ярмо любе, і Мій тягар легкий.

Роздум

Сторінки Святого Писання не відтворюють падінь Ісуса впродовж Хресної Дороги, пам'ять про них передається, зберігається і живиться по традиції у серці численних вірних. Своїм першим падінням Ісус звертається до нас із запрошенням,  він прокладає нам шлях і першим дає нам приклад. Це – запрошення приходити до Нього в години людського безсилля і розпізнати в них зародок Божої Сили. Це – шлях, що веде до джерела справжнього відродження невичерпною благодаттю. Це – приклад, який вчить застосовувати лагідність і нею вгамовувати ворожнечу, а довірою витісняти зухвалість. Ісус проголошує нам лекцію смирення із кафедри Свого падіння на тему: «Шлях, що привів до воскресіння». Цей шлях, після кожного падіння дає нам силу сказати: «Господи, я розпочинаю знову, тепер вже не сам, а з Тобою!».

Смиренний Ісусе, наші падіння – це сплетіння слабостей із гріхом. Вони ранять гордовитість нашого серця, зачиняють його на благодать смирення і зупиняють нашу ходу на зустріч Тобі.

Прийди, Святий Духу, визволи нас від нападів самодостатності і допоможи нам убачати в кожному падінні сходинки, щоб підійматися вгору до Тебе!

 

Четверте Стояння

Ісус зустрічає свою Матір

Присутність Марії поруч із Хрестом Ісуса висловлює її молитву і материнство

С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.

В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.

З Євангелія від Івана 19, 25-27

Біля Ісусового хреста стояли Його мати, сестра Його матері, Ма­рія Клеопова і Марія Магдалина. Побачивши матір і учня, який стояв поряд і якого любив, Ісус про­мовив до Своєї матері: «Жінко, ось твій син!» Потім звернувся до учня: «Ось твоя мати!» І відтоді взяв її учень до себе.

Роздум

Святий Іван розповідає нам про присутність Матері поруч із Хрестом Ісуса, але жоден євангеліст не згадує конкретно про якусь зустріч між ними. Водночас, у цій присутності Матері приховується найбільш змістовний і глибокий вираз цієї зустрічі. Під видом пасивного перебування, у вислові «бути присутнім» криється стійка живучість кожної дії. Це – міцна дія молитви, що нероздільно зливається із витривалою бездіяльністю. Молитися – це дозволяти Божому погляду любові та істини огортати нас і являти нам місію до виконання. Справжня молитва – це особиста зустріч із Ісусом, вона дозволяє кожному з нас стати «матір’ю і любим учнем», дає життя і передає любов. Молитва поширює духовний простір доброзичливості і переплітає містичні зв’язки єдності, довіряючи нас одне одному і відкриваючи власне «я» кожного з нас на спільне «ми» всієї Церкви.

Смиренний Ісусе, коли життєві негоди, моменти скрути, страждання невинних і жорстоке насилля змушують нас нарікати на Тебе, Ти спонукаєш нас бути присутніми, як Твоя Мати, біля підніжжя Хреста. Наші сподівання і наші починання, позбавлені майбутнього або приречені на невдачу, схиляють нас до відчаю, а Ти звертаєш нашу увагу на силу очікування. Ми дійсно забули про силу молитви, адже у ній – вираз нашої присутності!

Прийди Святий Духу, будь «лементом нашого серця», безупинно і невимовно присутнім у близькості Бога!

 

П’яте Стояння

Симон Кіренеянин допомагає Ісусу нести хрест

Ісус впродовж дороги страждання вчиться бути слухняним любові

С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.

В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.

 

З Євангелія від Луки 23, 26

І повели Ісуса. Взявши якогось Симона з Кіренеї, який ішов з поля, поклали на нього нести за Ісусом хрест.

Роздум

Євангелісти з надзвичайною точністю змальовують портрет Симона Кіренеянина: називають його ім’я і походження, а також згадують про його рідних та діяльність. Симона ніби сфотографовано в якомусь конкретному місці і порі, і певною мірою змушено нести не свій хрест. А в дійсності Симон Кіренеянин – це кожен із нас. Він приймає тягар Хреста Ісуса, як і ми колись у святому Хрещенні символічно отримали та прийняли його.

Життя учня – це наслідування сутності Хреста і намагання відтворювати його з усе більшою свободою любові. Це – віддзеркалення вірного наслідування Учителя, це – вміння повністю довіритися, щоб, як Він, піддатися вихованню планіметрії любові, яка має однакові виміри із Хрестом: «ширину добрих вчинків, довжину витривалості в негараздах, висоту сподівання, що надіється і дивиться вгору; глибину кореня благодаті, що сягає жертовності».

Смиренний Ісусе, коли життя подає нам гірку чашу, яку важко випити, наша натура закривається, чинить опір, не сміє піддатися привабливості тієї безумної найбільшої любові, що перетворює жертовність на радість, послух – у свободу, а жертву – у зростання серця!

Прийди Духу Істини, вчини нас слухняними в момент відвідин Хреста, податливими прийняти його сутність, що повністю огортає нас: «тіло і душу, діяльність і страждання» і все збільшує до виміру його любові!

 

Шосте Стояння

Вероніка витирає обличчя Ісуса

Ісус не дивиться на зовнішність. Ісус дивиться на серце

С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.

В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.

 

З другого Послання святого Павла-Апостола до Коринтян 4,6

Бог, Який сказав: «Нехай із тем­ряви засяє світло!» – освітив наші серця, щоб просвітити пізнан­ня Бо­жої слави в особі Ісуса Христа.

Роздум

Впродовж Хресної Дороги, набожність вірних викарбувала в пам’яті вчинок якоїсь жінки, пройнятий ніжністю і глибокою пошаною, що ніби відтворює аромат Бетанії: Вероніка витирає хустиною обличчя Ісуса. У цьому обличчі,  понівеченому тортурами, вона впізнає Обличчя, відтворене славою; під видом Слуги-страдника їй видно Найгарнішого серед людських синів. Саме цей погляд викликає безкорисливий ніжний вчинок і дарує у винагороду відбиток Святого Обличчя! Вероніка відкриває нам секрет її жіночого погляду, «який спонукає вийти назустріч і простягнути долоню допомоги: бачити серцем!»

Смиренний Ісусе, наш погляд неспроможний сягати далеко: поза межі вбогості, щоб помічати Твою присутність, поза межі тіні гріха, щоб бачити сонце Твого милосердя, поза межі зморшок Церкви, щоб споглядати обличчя Матері.

Прийди, Духу Істини, наповни наші очі «краплинами віри», щоб вони не піддавалися зовнішнім принадам, а пізнавали чарівність невидимого.

 

 

Сьоме Стояння

Друге падіння Ісуса

Ісус не доводить могутність, а вчить витримки

С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.

В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.

 

З першого Послання святого Петра-Апостола 2, 21б-24

Христос постраждав за нас, за­лишивши нам приклад, щоб ми йшли Його слідами. Він не вчинив гріха, і не знай­дено підступу в устах Його; коли Його лихословили, Він не лихословив; страждаючи, не погро­жував, а передавав Тому, Хто су­дить справедливо. Він Сам Своїм тілом підняв на­ші гріхи на дерево, щоб ми, померши для гріхів, жили для праведності; Йо­­го ранами ви оздоровлені.

Роздум

Ісус падає знову під тягарем Хреста. Дерево нашого спасіння обтяжують не лише слабкості людської натури, але також злигодні існування. Ісус прийняв тягар переслідування Церкви минулого, сучасного і майбутнього, котре вбиває християн в ім’я якогось бога, чужого любові, і знеславлює Його гідність «устами неправди і словами зухвалості» (Пс 11(12), 4).

Ісус взяв на себе тягар переслідування Петра, тобто проти прозорого голосу «істини, що докоряє і визволяє серце». Ісус своїм Хрестом взяв на себе тягар переслідування своїх слуг і учнів, які відповідають любов’ю на ненависть, а лагідністю долають насилля. Ісус своїм Хрестом взяв на себе тягар надмірного «самолюбства, яке сягає до знеславлення Бога» і пригноблює ближнього. Усе це Ісус взяв на себе, усе це витримав Він «своєю терпеливістю, щоб дати приклад витривалості нам».

Смиренний Ісусе, в моменти скрути та несправедливості нашої долі нам часто бракує витривалості. Ми відразу, посилаючись на прояв Твоєї могутності, заклинаємо Тебе визволити нас з-під тягаря нашого хреста.

Прийди, Святий Духу, навчи нас відтворювати приклад Христа, «втілюючи Його великі настанови витривалості із відповідним станом готовності серця!»

 

Восьме Стояння

Ісус зустрічає єрусалимських жінок, що за ним плачуть

Ісус своїм поглядом викликає плач навернення

С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.

В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.

 

З Євангелія від Луки 23, 27-31

Ішла ж за Ним велика юрба на­роду та жінки, які голосили й опла­ку­­вали Його. Повернувшись до них, Ісус ска­­зав: «Дочки єрусалимські, не плач­те за Мною, краще плачте за со­бою та за своїми дітьми, бо ось настають дні, коли ска­жуть: «Блаженні неплідні й утроби, які не родили, і груди, які не году­ва­ли». Тоді почнуть казати горам: «Упа­діть на нас! – і горбам: По­крийте нас! Адже коли із зеленим деревом це роблять, то що станеться із сухим?»»

Роздум

Ісус – Учитель, продовжує далі на Хресній дорозі виховувати нашу людяність. Він, бачачи єрусалимських жінок, зосереджує у Своєму погляді істини і милосердя всі сльози співчуття, пролиті за Нього. Бог, що гірко плакав над Єрусалимом, виховує тепер плач цих жінок, щоб він не перетворився лише на порожній зовнішній прояв жалю. Він спонукає жінок розпізнати в Його долі долю Невинного, несправедливо засудженого і спаленого, як зелену гілку, «покаранням, що дарує спасіння». Він допомагає їм знаходити сухе гілля власного серця, щоб відчути цілющий біль покаяння. Справжній плач народжується тоді, коли очі визнають зі сльозами не лише гріх, але також біль серця. Це – благодатні сльози, як сльози Петра, прояв покаяння і зародок навернення. Вони відроджують в нас благодать Хрещення.

Смиренний Ісусе, у Твоєму понівеченому страдницькому, зухвало осміяному і збезчещеному Тілі ми неспроможні побачити рани, заподіяні нашою невірністю і амбіціями, нашими зрадами і протистояннями. Ці рани кровоточать і потребують бальзаму нашого навернення, в той час, як ми тепер вже нездатні оплакувати наші гріхи.

Прийди Духу Істини, наповни нас даром Мудрості! У світлі спасенної Любові даруй нам змогу пізнати нашу нікчемність, а також «сльози, здатні розчинити провину, а також плач, гідний помилування».

 

Дев’яте Стояння

Третє падіння Ісуса

Ісус своєю слабкістю зміцнює нашу слабкість

С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.

В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.

 

З Євангелія від Луки 22,28-30а. 31-32

Ви залишилися зі Мною в Моїх випробуваннях; як за­по­вів Мені Мій Отець Царство, так і Я заповідаю вам, – щоб ви їли й пили за Моїм сто­лом у Моєму Царстві. Симоне, Си­моне, ось сатана випросив вас, щоби пересіяти, як пшеницю; Я ж благав за тебе, щоб не за­брак­ло тобі віри; і ти, коли навер­нешся, зміцни своїх братів!

Роздум

Своїм третім падінням Ісус висловлює силу любові, з якою Він прийняв тягар випробування заради нас і з якою знову повторює заклик вірно іти слідом за Ним до кінця. Водночас, Він дозволяє нам зазирнути поза завісу обітниці: «Коли терпимо, то будемо разом також царювати. А коли відцураємось, то й Він відцурається від нас!» (2Тим 2,12). Падіння Ісуса – це частина Таїни Його Втілення. Він прийшов шукати нас в наших недугах, спустившись до самого їх дна, щоб вивести нас разом із Собою на поверхню. «Він показав на своєму власному прикладі дорогу смирення, як наш шлях до повернення». «Він навчив нас, що витривалість – це єдина зброя, здатна перемогти світ». Тепер, впавши втретє на землю, «співчуваючи нашим недугам», він показує нам, як не впадати у відчай у випробуваннях: зберігати витривалість, залишатися стійкими і непохитними. Або просто: «Триматися в Ньому» (Ів 15,7).

Смиренний Ісусе, ми почуваємося самотньо перед обличчям випробувань, які перевіряють на міцність нашу віру. Ми досі не віримо, що ці наші випробування колись вже стали твоїми, і Ти лише заохочуєш нас переживати їх у єдності з Тобою.

Прийди, Духу Істини, в моменти падінь, що залишають сліди на нашому шляху! Навчи нас покладатися на вірність Ісуса, вірити в Його молитву за нас, а також приймати той вир сили, який лише Він, «Бог з нами», в змозі дарувати для нас!

 

Десяте Стояння

З Ісуса знімають одяг

Ісус стає вбогим, щоб зодягнути нас в шати Божих дітей.

С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.

В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.

 

З Євангелія від Івана 19, 23-24

А вояки, розіп’явши Ісуса, взяли Його одяг і поділили його на чотири частини, кожному з них по частині, а також туніку. Туніка була не шита, а повністю зверху ткана. Тож вони розмірковували між собою: «Не розриваймо її, але киньмо жереб, – кому дістанеться». Це щоб збулося Писання, яке передбачає: «Вони розділили Мій одяг між собою і за Мій плащ кидали жереб».

Роздум

Ісус постає голим. Образ Христа, позбавленого одягу, знаходить численні посилання у Біблії: думками ми повертаємося до первісної невинної наготи і до ганебності падіння. У первісній невинності нагота була одягом слави людини, вона проявлялася у прозорій і чистій дружбі з Богом. Гармонія цього зв’язку руйнується падінням, наготу проймає ганьба, залишаючи в ній гіркий відбиток тієї шкоди. Нагота – це синонім істини буття. Ісус, з якого здерли вбрання, виткав з Хреста нові шати людства, які дарують гідність синів та дочок. Ця виткана туніка без швів, суцільна і нерозривна, лежить і далі там для нас: ця шата Його божественної спадщини не розкраяна, а з висоти Хреста майорить і в’ється до нас.

Смиренний Ісусе, дивлячись на Твою наготу, ми відкриваємо суть нашого життя і нашої радості: бути в Тобі дітьми Бога Отця. Водночас, ми визнаємо наш опір приймати бідність як вираз нашої залежності від Отця, а наготу – як вбрання Божих дітей.

Прийди Духу Істини, допоможи нам розпізнавати і схвалювати у кожній пережитій втраті нагоду пізнати істину про наше життя, зустрітися із визвольною наготою Спасителя, а також знайти трамплін для стрибка в обійми Бога Отця!

 

Одинадцяте Стояння

Ісуса прибито до хреста

Ісус, повислий над землею, притягає усіх до Себе

С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.

В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.

 

З Євангелія від Івана 19, 18-22

Розіп’яли Його, і з Ним двох інших: з одного та з другого боку, а Ісу­са – посередині. Пілат зробив напис і помістив на хресті. Було написано: «Ісус Назарянин, Цар юдеїв!» Цей напис читало багато юдеїв, тому що місце, де розіп’яли Ісуса, було по­­близу міста, напи­са­но ж було по-єв­рейськи, по-грецьки і по-латинськи. Та юдейські первосвященики го­­ворили Пілату: «Не пиши: «Цар юде­їв», але те, що Він Сам заявляв: «Я – Цар юдеїв!»» Пілат відповів: «Що я написав, – те написав!»

Роздум

Розіп’ятий Ісус знаходиться у центрі, царський напис над Хрестом дозволяє зазирнути в глибінь таємниці: Ісус є Царем, а Хрест – Його трон. Назва Царства Ісуса, написана трьома мовами, приховує послання для всіх: для простих і вчених, для бідних і впливових, для тих, хто живе за Божим заповідями, а також для тих, хто слідує за політичною владою. Образ Розіп’ятого, якого жоден людський вирок не зможе ніколи усунути зі стінок нашого серця, назавжди залишиться переможним Словом істини: «Світлом, що попри розп’яття, дозволяє прозріти сліпим», та прихованим скарбом, що лише молитва дозволяє знайти», і серцем усього світу. Ісус панує над світом не земною силою, Він не володіє жодним легіоном, а Його царювання притягує, наче магнітом любові Отця, і через Нього поширюється на нас «аж до безмежного кінця». «Від спеки його ніщо не заховається!» (Пс 19, 7б)

Господи Ісусе, розіп’ятий за нас! Ти став освідченням великої любові Бога Отця до людства і образом єдиної істини, гідної віри. Притягни нас до Себе, щоб і ми навчилися жити «по любові, Твоїй любові».

Прийди Духу Істини, допоможи нам завжди шукати Бога і Його волю, попри земні вигоди і їхній вплив, щоб відкрити у видимому безсиллі Розіп’ятого постійно нову силу істини.

 

Дванадцяте Стояння

Ісус вмирає на хресті

Ісус переживає Свою смерть як дар любові

С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.

В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.

 

З Євангелія від Івана 19, 28-30

Знаючи, що все вже завершилося, промовляє Ісус, щоб збулося Писання: «Прагну!» Тут стояла повна посудина оцту. Вояки, настромивши на тростину губку, просочену оцтом, піднесли до Його уст. Скуштувавши оцту, Ісус промовив: «Звершилося!» І, схиливши голову, віддав Свого духа.

Роздум

«Я спраглий». «Сталося!» У цих двох словах, скеровуючись одним поглядом у бік людства, а іншим до Отця, Ісус залишає нам Своє палке прагнення, що пройняло все Його єство і місію: любов до людини і послух Отцю. Любов горизонтальна і любов вертикальна, переплітаючись разом, зображують Хрест! І там, де ця подвійна любов перехрещується, де Ісус схиляє голову, випливає Святий Дух - перший плід Його повернення до Отця.

У цьому життєдайному подиху звершення звучить відлуння створення світу, яке зазнало спасіння. Водночас, лунає заклик до всіх нас, віруючих у Нього, доповнити недостачу скорботи Христа у власному тілі (Кол. 1, 24), щоб усе дійшло до повного звершення!

Господи Ісусе, померлий за нас, Ти просиш, збагачуючи, Ти вмираєш, зберігаючи, і таким чином, Ти дозволяєш нам відкрити у самопожертві вчинок, що сприяє розвитку єдності. Пробач нам гіркоту нашої відмови і недовіри, пробач глухоту нашого серця на Твій крик спраги, що далі лунає через страждання численних братів і сестер.

Прийди Святий Духу, Ти – спадщина Сина, що вмирає за нас! Супроводжуй усіх нас «до повноти істини» і будь «коренем, що тримає нас у єдності!»

 

Тринадцяте Стояння

Ісуса знято з хреста і передано Матері

Тіло Ісуса опиняється в обіймах Матері

С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.

В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.

 

З Євангелія від Івана 19. 32-35, 38

Тож воїни прийшли і перебили голінки першому й другому, роз­п’ятому з Ним. Підійшовши до Ісуса, поба­чи­ли, що Він уже помер, і не стали перебивати Йому голінок. Але один з воїнів списом про­колов Йому бік, і тут же витекли кров та вода. А той, хто бачив, засвідчив, – і правдиве його свідчення. Він знає, що каже правду, щоб і ви повірили. Після цього Йосип з Ариматеї, який був учнем Ісуса, – але таєм­ним, оскільки боявся юдеїв, – попросив Пі­лата, щоби зняти тіло Ісуса. І Пи­лат дозволив. Тож прийшов і взяв Йо­го тіло.

Роздум

Пробитий бік Ісуса з рани перетворюється на отвір, наче на відчинену браму до Божого серця. Тут Його безмежну любов можна зачерпнути, як воду, що оживляє, та як напій, що втамовує спрагу і відроджує. Ми теж стаємо поряд з Тілом Ісуса, якого зняли з Хреста і поклали в обійми Матері. Ми стаємо поряд «не фізично, а вірою, не кроком тілесним, а вільним рішенням серця». У цьому зомлілому тілі ми ототожнюємося з його пораненими і повними болю частинами тіла, що переховуються в люблячих обіймах Марії. Ми уподібнюємося теж з цими материнськими, міцними, а водночас тендітними обіймами матері. Відкриті обійми Матері Церкви – це, наче вівтар, що дарує нам Тіло Христа, і ми таким чином стаємо містичним тілом Христа.

Господи Ісусе, Тебе віддано Матері, що уособлює в собі Матір - Церкву! Вдивляючись в цей образ Страждання, ми вчимося віддано казати «так» заради любові, а також – самозречення та гостинності, довіри й уваги і ніжності, що зцілюють життя і викликають радість.

Прийди Святий Духу, супроводжуй нас, як колись Ти вів Марію у жертовності, що випромінює з любові, «влитої  в наші серця даним нам Святим Духом», даром Твоєї присутності!» (Рим. 5,5)

 

Чотирнадцяте Стояння

Ісуса покладено до Гробниці

Земля, пройнята тишею і очікуванням зберігає Ісуса, плодовите зерно нового життя

С. Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе.

В. Бо Ти своїм святим хрестом відкупив світ.

 

З Євангелія від Івана 19, 40-42 

Взяли тіло Ісуса та обгорнули його полотном з пахо­щами, – згідно зі звичаєм похован­ня в юдеїв. На тому місці, де Він був роз­п’я­тий, був сад, а в саду – нова гроб­ниця, в якій ніколи ніхто не був по­хований. Тут і поклали Ісуса, з огляду на юдейську п’ятницю, бо гробниця була близько.

Роздум

Сад – це символ життя з його кольорами, він стає свідком створення і спасіння людини. В саду Бог оселив Своє творіння і звідти вигнав його після падіння. В саду розпочалося Страждання Ісуса, в саду теж нова гробниця приймає нового Адама, який повертається в землю, ніби в материнське лоно, зберігаючи в собі родючу силу насіння, що вмирає. Це – пора віри, що в тиші чекає, а також надії, яка на сухій гілці вже помічає появу нового зародка, вісника спасіння і радості. Тепер Божий голос «промовляє у великій тиші серця».

 

Переклад: о. Олександр Дасік

 

Джерело: Католицький медіа-центр