Депутати Дніпродзержинська внесли зміни в документ вісімнадцятирічної давності і таким чином поставили крапку в історії передачі будівлі костелу релігійній громаді.

Відтепер римо-католики стали повноправними господарями костелу і території, на якій розташований храм і храмові споруди.

Замість слова «громада» в рішенні виконкому тепер значиться «парафія» (в даному випадку «церковна парафія»).
Громада отримала можливість вести реконструкцію і проводити розвиток на свій розсуд.

Нагадаємо, процес передачі костелу римо-католицькій громаді почався в 1992 році. До цього в будівлі храму був військкомат, ДОСААФ і кооператив металургійного комбінату.

Довідка:

Дніпродзержинська римсько-католицька парафія святого Миколая постала завдяки будівництву в Кам'янському (з 1936 року – Дніпродзержинськ) Дніпровського заводу. Робітники з Польщі, які приїхали разом з обладнанням для нового підприємства, складали у 1888 році більшість парафіяльної спільноти. Молитовний дім, який орендували вірні, швидко став тісним, тому з ініціативи директора-розпорядника Дніпровського заводу Ігнатія Ясюковича за проектом архитектора Маріана Хорманського з 1895 по 1897 році в Кам'янському був побудований католицький храм. Близько 1913 року населення Кам'янського збільшилось від 2 до 40 тисяч мешканців, а кількість католиків серед них сягала 7 тисяч, тільки трохи поступаючись губернській єкатеринославській парафії Святого Йосипа. Урочистий акт посвячення храму виконав єпископ Йосип Алойз Кеплер з Терасполя.

Наприкінці 1928 року розпочалась кампанія закриття молитовних будівель і домів. 12 грудня 1929 року був відібраний владою і храм у Кам'янському. Останній настоятель парафії Яків Розенбах був ув'язнений, відбував покарання в таборах Сибіру, а остаточно був розстріляний у 1938 році. В приміщенні храму влада відкрила польський клуб, а протягом наступних 60 років у ньому розміщувались: збірний пункт військкомату, конюшня (під час гітлерівської окупації), призовний пункт військкомату, філія університету марксизму-ленінізму, планетарій, морська школа ДОСААФ, майстерні художнього фонду, склад фірми “Меблі”, кооперативи, спортивно-технічні секції ДОСААФ.

На початку 90-х років виникла ініціативна група, яка перша зайнялась справою повернення храму, на той час він уже був майже зруйнований і практично не використовувався. 30 листопада 1991 року в Дніпродзержинськ з Харкова приїхав о. Юрій Зімінський, який відправив першу Службу на сходах занедбаного храму. Першим настоятелем парафіяльної спільноти, що почала своє відродження, став дієцезіальний священик люблінської єпархії о. Мартін Янкєвіч, який спочатку приїздив сюди на деякий час, а пізніше, з 1992 року, переїхав на постійне перебування. Тут він працював перші 7 років, до 1999 року. Отець Мартін довів справу повернення храму до кінця і почав тяжкий процес відбудови святині, а передусім Божого храму в людських серцях. 6 грудня 1997 року, в 100 річницю освячення храму, він був вдруге освячений єпископом Станіславом Падевським.

7 серпня 1999 року опіку над парафією прийняли на себе брати-капуцини, які прибули сюди на запрошення попереднього настоятеля. З того часу провадять душпастирську працю й відбудовують ще не до кінця відреставрований храм.

За матеріалами dv-gazeta.info та kapucyni.org.ua