Впродовж останніх століть Колегія Кардиналів особливо не відзначалася молодістю. Насправді, одним із людських захоплень конклавом є рідкісна можливість спостерігати за процесом «обговорення і наслідки», який проводять старші чоловіки. Це може мати і негативну сторону. Відповідно до однієї історії, можливо, і не дуже достовірної, під час конклаву у 1958 році один дуже старий кардинал постійно писав ім’я «Акілле Ратті» на своєму листку для голосування; Ратті помер у 1939 році, як папа Пій ХІ. Правдива ця історія з конклаву чи ні, обмеження, які Павло VI запровадив для папського виборчого електорату кардиналів віком до 80 років, ймовірно мали на меті уникнути таких труднощів на майбутнє.

Існують сучасні винятки для загального правила, відповідно до якого кардиналів обирають у віці близько 60-70 років. Рафаель Меррі дель Валь, держсекретар при папі Пію Х, став кардиналом у віці 38 років у 1903 році. Акілле Ліенарт, єпископ Ліллю та лідер реформістської партії на ІІ Ватиканському Соборі, був призначений кардиналом у віці 46 років у 1930 р. Джузеппе Сірі, архиєпископ Генуї і, відповідно до деяких припущень, бажаний наступник Пія ХІІ, був номінований кардиналом у віці 47 років у 1953 році. Намагаючись утішити уражене місто Сараєво, у 1994 році Іван Павло ІІ призначив його архиєпископа Вінко Пуліча кардиналом у віці 49 років.

Цей ексклюзивний клуб сучасних кардиналів у віці 40 з чимось років цілком ймовірно може отримати нового члена в найближчих кілька років: Святослава Шевчука, якого в березні Синод Української Греко-Католицької Церкви обрав новим лідером цієї Церкви, чи Верховним Архиєпископом; його обрання згодом одобрив Папа Бенедикт XVI. Верховному Архиєпископу Шевчуку 40 років, і якщо він стане кардиналом невдовзі після того, як його попереднику кардиналу Любомиру Гузару виповниться 80 у 2013 році, Шевчук стане наймолодшим членом Колегії Кардиналів за останнє століття.

Я мав нагоду спілкуватися із новим лідером українських греко-католиків через 10 днів після його обрання під час 45-хвилинної розмови в Римі, яка включала багато теорії: стосунки між Українською Греко-Католицькою Церквою і Російською Православною; стосунки між УГКЦ і різними православними юрисдикціями в Україні; стосунки між УГКЦ і Апостольським Престолом. Верховний Архиєпископ Шевчук є вражаючою особистістю – вільно спілкується кількома мовами, тямить в теології і політиці, має добрий гумор, незважаючи на той величезний тягар відповідальності, який впав на його плечі.

Мене особливо вразив його спокій. Менше двох тижнів перед тим як ми зустрілись в українському католицькому центрі біля Санта Марія дей Монті, цей колишній викладач семінарії був єпископом спільноти української діаспори в Аргентині. Впродовж останніх десяти днів, на превелике здивування всіх (і його теж), його обрали наступником кардинала Гузара, людини надзвичайного морального авторитету в Україні; потім відбулась інтронізація в Києві; після того він одразу поїхав до Риму, щоб підтвердити своє сопричастя з Папою та відвідати Римську Курію. Верховний Архиєпископ Шевчук мав кожне право бути трохи розгубленим, коли ми зустрілись. Але він був прекрасно зібраний, сповнений тихої енергії і готовий поділитися ідеями стосовно його Церкви, найбільшої Католицької Церкви східного обряду, яка живе, як він зазначив, у «дуже складному сусідстві».

Після інтронізації Верховний Архиєпископ Шевчук звертався до православних спільнот України, а також до лідерів російського православ’я, показуючи своє зацікавлення у правдивому діалозі, у реальному вирішенні проблем та спільній праці з метою віднови величезної людської шкоди, нанесеної Україні впродовж більше 70-ти років комунізму. Дасться бачити, чи його відкрита рука зустріне таку ж відкритість зі сторони Москви, але відкрита рука була протягнута.

Десять років тому блаженний Іван Павло ІІ приїхав до України і завоював серця її народу, закликаючи греко-католиків, католиків латинського обряду і українських православних віруючих працювати разом над реалізацією того, що він назвав українським «європейським покликанням». Верховний Архиєпископ Шевчук відіграє значну роль у відповіді на цей заклик. Він та його Церква заслуговують на непохитну підтримку католиків усього світу.

Джордж Вайгель - американський вчений і біограф Івана Павла ІІ

Джерело: Crisis Magazine