«Дозволь себе віднайти» – реколекції для дівчат з такою темою відбулися 22-25 березня в реколекційному домі Сестер Служебниць в м. Надвірна. Актуальність роздумів на цю тему свідчить активна участь реколектантів, які прибули з Франківської, Львівської і Тернопільсьської областей. В часі Великого посту, коли людина в особливий спосіб заглиблюється в свої стосунки з Богом і ближніми, так важливим є прийняти цю незмінну правду про Божу любов і старатися втілити її в своє життя і в міжлюдські відносини.

І тут на перешкоді часто постає гріх, моє неправильне сприйняття Божої любові і найбільшого дару прощення і зцілення – Тайни Покаяння. Тому, розважаючи з сестрами над притчею про милосердного Батька, дівчата ще раз застановилися над 5 умовами доброї Сповіді, що багатьом з них відкрило нове розуміння цього Таїнства і тим самим стало передумовою глибокої зустрічі з Христом в Тайні Любові.

Але ще одною умовою прийняття цього дару є прощення: собі, іншим людям – «і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

Непрощення, образи – це, мабуть, найпоширеніше зло нашого часу.

Вони настільки згубні і так глибоко можуть бути в серці, що часто я навіть сама не зауважую, що вони там є, а це має дуже руйнівну силу.

Прощення є не раз довгим процесом. Воно розпочинається з нашого бажання простити, бути вільними, прийняти себе такими, якими ми є, любити тих, хто є інший, хто зранений і ранить мене. Прощення починається також з того, що людина, зазнавши зла, не хоче ширити його далі, не шукає помсти. Прощення – це не відчуття, це рішення. Простити – це надіятись, що у серці кривдника поза усім злом, що є в ньому, прихована зранена людина, здатна до перетворення. Усе потребує часу…

І якщо я віднайду у собі мужність прощати та просити прощення, то, де б я не була – в сім’ї, на роботі, на відпочинку, в Церкві – я буду будувати новий світ, творити нову цивілізацію – світ миру і цивілізацію любові, місце до якого зможе прийти Христос.

Молитва прощення відкрила і одночасно дозволила зцілити давні  рани непрощення багатьох реколектантів, за що вони були дуже вдячні Богу і сестрам, які поділилися з ними цим Божим Словом.

Тому роз’їзджаючись додому, дівчата ( згідно з їхніх свідчень ), поверталися іншими людьми: з усвідомленням улюбленої Божої дитини і з сильним бажанням змінитись, почати все заново.

Тож нехай за все буде хвала Господу, Який невпинно шукає і не знеохочується!

Джерело: www.rekoldim.com