Минулого тижня Святіший Отець Бенедикт ХVІ поставив крапку у роздумах та аналізах ватиканістів – коли зробив ряд нових призначень у Римській Курії. Папа не лише залишив на посаді Державного Секретаря Ватикану кардинала Тарчізіо Бертоне, але й у спеціальному листі виразив Держсекретарю свою повну довіру. «Напередодні від’їзду на літнє перебування до Кастель Ґандольфо, – пише Бенедикт XVI, звертаючись до кардинала Бертоне, – бажаю висловити Вам глибоку вдячність за Вашу дискретну близькість та світлі поради, які мені особливо допомогли впродовж останніх місяців. З жалем зауваживши несправедливу критику Вашої особи, бажаю відновити підтвердження своєї особистої довіри, яку я вже висловив в листі від 15 січня 2010 року, зміст якого залишився для мене незмінним».

Отже ватиканістам більше не доведеться ламати голову над «сакраментальним» питанням ватиканської політики: «відправить Папа у відставку Держсекретаря чи ні». Оскільки, за старим звичаєм, іще від часів середньовіччя усі призначення у ватиканських Дикастеріях відбуваються до папського від’їзду до літньої резиденції, нових змін не варто очікувати. Хіба би виникла якась надзвичайна нагальна потреба, яка є поза межами передбачень природнім світлом людського розуму. Так Папа, відбуваючи до літньої резиденції, позбавив журналістів-ватиканістів потреби будувати різні передбачення стосовно нових призначень у Римській Курії.

Позиція Святішого Отця, який дуже довго співпрацює з кардиналом Бертоне, свідчить не про наївність, а про довіру до людини, яку Папа добре знає і на яку покладається. Бенедикт XVI не віддав довголітнього помічника і співпрацівника на поталу ЗМІ та злонамірників, а своєю позицією оборонив та підтримав. Якби Святіший Отець був людиною цього світу, менеджером від Євангелія, то, звісно, послав би кардинала Бертоне у відставку, щоб спекатися обгадженого у ЗМІ кардинала і мати з тим чистий спокій. Але керманич корабля Церкви у цій ситуації дав надзвичайно добрий приклад християнського поступування правдивого християнського керівника.

А в цей час зі західного краю світу з США надійшла доволі тривожна заява одного з католицьких єрархів цієї країни. Кардинал Френсіс Джордж, Митрополит Чикаго заявив, що американський президент Барак Обама відмовляється від американського розуміння свободи, а замість того форсує впровадження антиклерикальної моделі Третьої Французької Республіки перелому ХІХ і ХХ ст.

«У США католики завжди могли бути собою. Влада це шанувала, а тепер має бути по-іншому. Білий Дім говорить нам: ви не можете презентувати себе як католики, якщо хочете діяти в сфері освіти, служби здоров’я чи соціальної опіки…  Йдеться про те, щоб наші інституції зреклися своєї католицькості. Нас хочуть позбавити ідентичності. Проблема дуже серйозна», – вважає Митрополит Чикаго.

Направду, католики США ведуть гостру боротьбу за свої права. Доречно нагадати, що до цієї боротьби доєдналося багато інших християнських конфесій США. Католицька Церква у США щораз більше стає символом боротьби за традиційні американські цінності й тим самим – надзвичайно серйозним чинником суспільства, яке не завжди готове до таких поворотів історії.

Слід зазначити, що уже в часі попередньої президентської кампанії було чітко зрозуміло, що містер Обама не збирається толерувати думку традиційно налаштованих християн. Хоча він користувався підтримкою широкого кола протестантських пасторів. Нейтральна позиція більшості католицького єпископату також сприяла сходженню Обами на американський «політичний Олімп».

Помилка американських християн була власне у наївному переконанні, що новий президент не наважиться різко змінити правила гри в США, але історія не пестить наївних. Вони або мусять прозріти, або відійти в історичне небуття.

Американські християни уже добряче таки прозріли. Те, що за всяку ціну пропихає теперішня американська влада, фактично загрожує самій американській ідентичності.

Ніде в Святому Письмі не сказано, що християни мусять бути наївними. Якраз навпаки – Ісус чітко наказує: «Будьте мудрі, як змії, але без зла, як голубки» (Мт. 10, 16).

Так і ми, в Україні, маючи перед очима приклад американських християн, мали би задуматися над деякими питаннями нашого українського буття. Сумніваюсь, що наївність та невизначеність у політичній ситуації на цей момент є євангельськими. Очевидно, що з одного боку політичної палітри – ми маємо чисте фундаментальне моральне зло, яке готове ліквідувати сам народ, і протиставлення цьому злу є фактично євангельським імперативом нашого українського сьогодення.

о. Орест-Дмитро Вільчинський