Трирічну Зорянку не беруть до церкви, бо «вона ще все одно нічого не зрозуміє».

П’ятирічний Тарасик у неділю вранці залишається зі старенькою бабцею, яка просто вмикає йому телевізор. До храму з батьками він не ходить, бо «йому там буде нудно».

Семилітнього Назара не бере до церкви мама, хоча раніше хлопчик ходив туди залюбки. Просто мама десь вичитала, що поняття «гріх», «прощення», «покута» розвине у маляти безліч комплексів.

А ось п’ятнадцятилітня Христина вже просто «не має бажання ходити до церкви».

Ці невигадані історії – досить типові для християнських родин. То що усе ж таки робити з дитиною в неділю вранці? Спробуймо дати відповідь на це запитання з погляду Святого Письма і дитячої психології.

Священнослужителі та християнські педагоги радять: брати дитя з собою на Літургію потрібно обов’язково. Сам Спаситель каже: «Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким» (Мт. 19:14). Випадок, який передував цим Ісусовим словам, згадується у Святому Письмі три рази, а це, безумовно, вказує на особливу важливість заповіді Господа щодо дітей. В Євангелії від Марка (10:14)  пише, що Господь «обурився», промовляючи ці слова.

Виняток із правила становлять особливі випадки та хвороби дітей. Хоча і хворій дитині можна послухати Літургію сидячи.

Щодо того, буцімто «дитина ще не розуміє Літургії», Ісус Христос також дав чітку відповідь: «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив» (Мт. 11:25). Наше сприймання Господньої науки часто гальмується стереотипами та упередженнями. Чиста дитяча душа з набагато більшою довірою вбирає Боже Слово. Якщо так, то постає питання: як пояснити дитині, що треба ходити до церкви?

Доводити дитині необхідність відвідування церкви слід насамперед власним прикладом (це, як відомо, універсальне правило). У неділю вранці уся родина завжди ходить до храму – це закон, який навіть не обговорюється. Дитина повинна усвідомити: якщо вона є членом цієї сім’ї, то питання «піти чи не піти до церкви» навіть не повинно нею порушуватися. Це має відбуватися так само органічно, як їсти суп ложкою або чистити зуби вранці. Коли дитина стане старшою і почне серйозно шукати підстав для віри, ми, певна річ, допоможемо їй знайти особистий шлях до Бога (про це – в наступних публікаціях). До речі, щотижнева звичка йти на Святу Літургію може згодом стати тією соломинкою, що втримає на плаву хитку підліткову віру. Але малолітні діти – інша річ. У них треба виробити просту звичку на зразок навичок особистої гігієни. Це зовсім не означає, що малій дитині не треба нічого пояснювати стосовно віри. Ми маємо бути готовими відповісти на кожне дитяче запитання, щось пояснити, в чомусь переконати. Але саме відвідування церкви має бути для дитини чимось на зразок аксіоми. Правило недільного ранку повинно виконуватися неухильно. Як тільки малюк побачить шпарину у батьківській непохитності, він буде користуватися нею постійно.

Попри все, похід до храму не повинен стати для малюка важким обов'язком. Зробити недільний ранок радісним і очікуваним – то вже на відповідальності батьків. Почнімо з того, що старші діти люблять ошатно одягатись і чепуритись. Тож притримаймо для церкви найгарніше вбрання. Дорогою до храму створюймо урочистий, святковий настрій. У крамниці при храмі можна придбати цікаві дитячі книжки, які допоможуть малюкові сприйняти Божу істину і любов на його віковому рівні. Маленькій дитині можна давати ці книжечки розглядати в храмі або на подвір’ї, коли потрібно терміново заспокоїти маля.

Чудово, якщо після Літургії уся родина вирушить до піцерії чи кафе, або на спільний обід, або подасться гуляти в парк. Тоді ранковий похід до церкви стане частиною чудового дня. А такі дні згодом перетворюються у прекрасні спогади дитинства!

У наступній публікації ми поміркуємо над тим, як зробити так, аби дитина в церкві була чемною і не заважала іншим. Актуальне питання, чи не так?

Джерело: skrynyabook.com