//

Дні пам’яті Патріярха Йосифа в Івано-Франківську

2012 рік в Українській Греко-Католицькій Церкві є  роком пам’яті Великої Людини, Ісповідника Віри Патріярха Йосифа Сліпого. Саме протягом цього року відзначається 120-а річниця з дня народження Єпископа, Кардинала та Глави Церкви (народився 17 лютого 1892 року). 27 серпня 1992 року, 20 років тому, його тлінні останки повернулися на рідну землю – до собору св. Юра у Львові, де був похований і про що просив у своєму «Заповіті». А також  7 вересня минула 27-ма річниця з дня відходу у вічність Слуги Божого Блаженнішого Патріарха Йосифа (помер 7 вересня 1984 року при церкві св. Софії у Римі. При парафії святих Кирила і Методія ми молитовно згадували цього Велетня Духа протягом двох неділь.

 

На початку цього року наші Єпископи написали послання до вірних Церкви з нагоди згаданого ювілею – 120-ліття з дня народження Патріярха Йосифа, наголошуючи, що «кожен ювілей наших слуг Божих та ісповідників віри – це не лише добра нагода соборно згадати їхні імена і всім Божим народом нашої Церкви помолитися за упокій їхніх душ та просити Бога про їхню прославу на землі: ми робимо це постійно. Відзначення ювілеїв – це також і духовний привілей нового спілкування зі світочами нашої церковної історії, що здійснюється через читання їхнього слова та осмислення їхнього чину. Це робить нас причасниками їхньої мудрості та вдячними спадкоємцями їхнього досвіду».

 

2 вересня, проповідь пароха отця Йосафата Бойка, ВС ґрунтувалася на посланні   «Великого бажайте», яке було написане 1957 року у с. Маклаково Красноярського краю. Будучи в неволі, маючи заборону здійснювати своє священиче служіння, він підтримує на дусі своїх вірних і пише таке цінне послання. Ми вслухалися в його (Патріярха Йосифа) слова, що людина росте зі своїми задумами і планами, а похоті руйнують людину і принижують її гідність. Ця особа є для нас прикладом, що людина не може задовільнитися тільки щоденним хлібом матеріальним, але повинна жити якимось великими цінностями. Якщо так не живе, то просто «животіє».

  

9 вересня недільні роздумування стосувалися знову особи та повчань Отця Церкви, який був «живим втіленням долі Української Церкви і нашого народу в ХХ столітті – його, як і багатьох інших, було незаконно позбавлено свободи збиратися із одновірцями. Його, як і мільйони українців, прирекли на тортури в катівнях НКВД/КГБ і на мучеництво в ГУЛАГу. Але якщо в ув’язненні він був «німим свідком Церкви» («Заповіт»), то згодом, уже на поселеннях, він став голосом «мовчазної Церкви» та її духовною опорою, ніколи не забуваючи про тих своїх земляків, які й далі каралися в неволі:  Лечу думками до всіх моїх братів в Україні… до тих, що страждають на волі, і до тих, що караються у в’язницях, тюрмах, у таборах непідсильної праці… Між ними бачу нових борців, науковців, письменників, мистців, селян, робітників. Бачу між ними іскателів істини й оборонців справедливості. Чую їхній голос в обороні основних прав людини і людської спільноти. З подивом гляджу на них, як вони боронять своє українське слово, збагачують свою українську культуру, як усіма силами свого ума і серця рятують українську душу. І сострадаю з ними всіма, бо їх за те переслідують як злочинців (Заповіт)» (З послання Синоду Єпископів).

 

Після Божественної Літургії всі парафіяни спільно молилися Панахиду за душу Патріарха біля спеціально встановленого банера – портрета Патріярха. Відтак о. Йосафат зачитував фрагменти із Заповіту, коментуючи цінні слова. Зокрема сказав: «Ця Особа є для всіх нас стимулом «великого бажати», прагнути великих речей і не задовольнятися мізерним і проминаючим. Він є для нас Світочем, який вказує, як треба любити Бога, рідну Церкву та Батьківщину».

 

Прес-центр парафії Кирила і Методія, Івано-Франківськ (www.pkm.if.ua)