Christus surrexit! Χριστός Ανέστη! Christus vincit!

Великий і Світлий Тижні знову і знову ставлять перед кожним християнином питання: «А ким для мене особисто є Ісус з Назарету?». Багато хто не задумується над цим питанням, хоча від нього залежить наша вічна доля – перебування у вічності з Прославленим Христом, чи вічне відкинення від Нього у пекельній прірві.

Тому питання, що його Блаженніший Святослав Шевчук поставив у своїй проповіді на початку тижня у Вербну Неділю: «Спитаймо себе, хто є нашим царем? Від кого залежить моє життя, життя теперішнє, майбутнє?» звучало актуально протягом Великого Тижня і звучатиме актуально протягом цілого Світлого Тижня. Направду, якщо Христос не є моїм Царем, моїм Господом, Володарем усього мого життя і всього що маю, то який смисл мого християнського буття? Як я можу дати свідчення про Христа цьому світу, якщо сам не маю відповіді на це питання? Як можу свідчити про Христа Розп’ятого, але і Воскреслого, якщо я сам Його особисто не знаю?

Адже віра у Христове Воскресіння є фундаментом цілого християнського буття. Без факту Христового Воскресіння християнство є лише фольклорною та етичною традицією спільною для народів західного цивілізаційного кола, а не живою реальністю. Властиво віра в Христове Воскресіння, в Його живу присутність з нами, аж до кінця віку (Мт. 28, 20) і робить християнство християнством. Без цієї віри християнство перестає бути самим собою, втрачаючи всякий зміст і суть.

Християни, які виросли в християнській традиції, часто навіть не запитують себе про смисл власної віри, часто навіть не виявляють найменшого зацікавлення таїнствами християнства, шукаючи духовного багатства деінде, поза Христом, поза Його Церквою, зовсім не знаючи і не цінуючи унікального шансу, який їм дає віра у Воскреслого Христа. Тому й потрібна така річ як реєвангелізація традиційних християн. Не для того, щоб зруйнувати традиції, але для того, щоб вони властиво віднайшли її правдивий зміст.

Християнин, який зустрів Воскреслого Христа ніколи вже не зможе перестати свідчити про Нього. І ця зустріч надає сили християнам свідчити про Воскресіння Христове по цілому світі.

Це свідчення часто викликає шалений шал у представників інших віросповідань, хоча, якби воно було неправдивим, то навіщо переслідувати християн, хіба не простіше би було їх просто ігнорувати. Але універсальна проповідь Божої Любові, яка появилася нам у Христі, направду не може залишити байдужим. Тому то християни і є ціллю різноманітних переслідувань та утисків в цілому світі.

Новий тиждень знову приніс новини про свідків християнської віри, які навіть за ціну власного життя не відрікаються від Христа. В понеділок тижня, що минає мусульманські бойовики у Сомалі вбили 21 річного Хассана Адаве Адана за його навернення на християнство, в той же ж час у цій країні ісламісти почали відбирати у фермерів християн їхні землі. На протилежному узбережжі Африки в Нігерії мусульмани висловили свою ненависть до християнства, підпаливши католицьку церкву. А Великобританія знову «уславилася» черговим нападом на християнську символіку. І це лише маленька частинка того, що християни у всьому світі терплять за свою віру.

Але навіть у старій Європі, де відчутно найбільше секуляризаційне намагання теперішньої еліти,  християнство не позбавлене своєї життєвої сили. Так минулого тижня маленька Угорщина дала усьому світу свідчення свого християнства. Нова Конституція цієї середньоєвропейської країни відкрити наголошує на християнському корінні мадярського народу і його культури. Цікаво, що на фоні визнання провідними європейськими політиками: французьким президентом Ніколя Саркозі, німецькою канцлер Ангелою Меркель, британським прем’єром Девідом Кемероном, провалу політики мультикультуралізму, така позиція Угорщини не виглядає ізольованим фактом, а скоріше виразом загальноєвропейських тенденцій. Враховуючи минулотижневий виступ британського прем’єра, у якому він наголосив на важливості особи Ісуса Христа для суспільства, враховуючи недавню поразку гомо-лобі у Австрії та перемогу в кількох країнах стосовно розп’ять, варто трішки інакше глянути на ситуацію християнства на старому континенті і відкинути панічні переконання, що «все пропало». Маємо право на оптимістичніший погляд стосовно європейського християнства.

Народи Європи ще «не дозріли» до моменту, коли вони готові на догоду ліберальної еліти відректися від своєї християнської ідентичності. І хоча вона часто майже не помітна, і хоча Церква має в Європі чи не найбільше проблем, але християнська ідентичність європейських народів має серйозні шанси на своє відродження. Під тиском мусульманського Ренесансу та тоталітарного лібералізму це відродження цілком може обернутися Реєвангелізацією старого континенту.

Чимось подібна і наша українська ситуація до загальноєвропейської, лише з тією відмінністю, що у нас християнство піддається тиску неосовєтизму. Гострий виступ Глави УГКЦ стосовно беззаконного закону про червоні прапори, гострий спільний виступ перед президентом Глав Церков України стосовно вини цієї влади за зростання прірви між багатими та бідними, зріст цін, недотримання прав дитини вказують на те, що українське християнство не збирається здаватися перед мордовським натиском орд неосовєтських орків.  Хоча в Україні Церкви часто не реагують на політичну ситуацію, на відміну від більшості європейських та американських країн, однак такі заяви можуть означати переломний момент у відносинах Церков і держави. Тому новітній натиск неосовєтизму може стати своєрідним каталізатором відродження християнства в Україні.

  Властиво увесь парадокс історичного феномену християнства власне і полягає у тому, що за тепличних умов, воно якийсь момент починає буяти, але потім практично відразу чахне. А в умовах утисків і переслідувань воно процвітає, справджуючи древню максиму: «Кров мучеників – насіння християн».

Цар царів і Володар владик своєю мученичою Смертю на хресті і Світлим Воскресінням заклав цей нетлінний парадокс у феномен християнства, у феномен Католицької Церкви і пекельні сили не лише Її не переможуть, але їхні атаки роблять Церкву міцнішою. Тому, попри всі бурі і шторми, які вдаряють по Кораблю Петра, Христос завжди перемагає, керуючи через Своїх Намісників Кораблем Церкви.

Christus vincit! Christus regnat! Christus imperat!

о.Орест-Дмитро Вільчинський