//

Біоетичний лабіринт – принцип цілісності

У 1930 році Папа Пій XI видав енцикліку Casti connubi, присвячену шлюбу. У ній він ставить багато істотних питань для подружнього життя, в тому числі питання прямої стерилізації як методу попередження небажаних зачать: «Цього вчить християнська наука, а також такий результат людського розуму, що окрема людина може розпоряджатися своїм тілом тільки для цілей, для яких воно призначене природою. Не можна їх нищити або калічити у будь-який спосіб, щоб перешкодити їхньому природному призначенню, якщо цього не вимагає стан здоров'я усього організму».


Останні слова цієї цитати становлять основоположний принцип медичного втручання: принцип цілісності. Упродовж тривалого часу його сприймали як такий, що надзвичайно обмежує втручання у людську тілесність. «Несправедливою є, – говорить принцип цілісності, в його класичному варіанті, – будь-яке втручання в тіло людини, якщо воно не є єдиним і остаточним способом зберегти життя і здоров'я всього організму». Пій XI чітко зазначає, що присутнє у християнській свідомості правило поведінки є висновком, який можна зробити незалежно від віри і Одкровення, самою силою розуму. Очевидно, що якщо здоров'я можна зберегти без ампутації руки, то її не можна відрізати. Не можна і погіршувати функції органів, якщо це не абсолютна потреба для збереження життя і здоров'я людини в цілому.

 

Заява Папи стосувалася питання про стерилізацію і чітко відкидала її. Порушення функціонування репродуктивної системи та її повне знищення, щоб запобігти народженню, за своєю суттю є несправедливим. Єдина можливість, в якій було б справедливо видалити деякі або навіть всі репродуктивні органи, це складна ситуація, коли хвороба або дисфункція настільки серйозна, що без хірургічного втручання не можливо зберегти життя чи здоров'я людини.

 

Пій XI пояснює принцип цілісності, до якого відноситься ця засада, на суто фізичному рівні. Людське тіло було цілістю і єдиним пунктом відліку. Відтоді з’явилися дві думки щодо принципу цілісності. Перша припустила, що цією цілістю, яку треба берегти, буде усе суспільство. Такий підхід дозволив би євгенічну стерилізацію осіб, які є носіями генетичних захворювань або генетично обумовлених несприятливих особливостей (наприклад – як тоді думали – психічних захворювань). Цей підхід, однак, було відкинуто з тієї причини, що він розглядає людину інструментально, як елемент соціальної структури. Колективістський підхід, фактично тоталітарного характеру, застосовували, до речі, майже у всіх тоталітарних режимах ХХ століття, включно і деякі демократичні країни Західної Європи.

 

Рішення II Ватиканського Собору – у прийнятті яких чималу роль мав Кароль Войтила – пробудили зовсім інший, персоніфікований підхід. Розширення прав і можливостей людини, настільки характерні для вчення Павла VI і бл. Івана Павло II, показують людину як реальність, яка виходить за рамки людського тіла. Іншими словами, все, що пов'язано з принципом цілісності, є людина в її особовій структурі, а не тільки фізичній, хоча остання  міститься у першій. Будучи одухотвореним тілом і духом втіленим, людина повинна берегти цілісність свої особової структури.

 

Персоналістична інтерпретація принципу цілісності не суперечить традиційному змісту цього принципу, лише трохи модифікує його. Допускає ситуацію, в якій людина, щоб зберегти внутрішню цілісність, через безкорисливу любов, погоджується на порушення цілісності свого тіла, віддаючи якусь його частину іншій людині, для якої це останній шанс врятувати своє життя.

 

Слід зазначити, що цей дар повинен бути безкорисливий, а причина, яка змушує нас дарувати, є пряма загроза життю хворої людини. Ця безкорисливість вписується у структуру особистості та дозволяє людині як особі повніше реалізувати основне покликання: покликання до любові, і тому зберегти цілісний розвиток особистості. Рішення, однак, може приймати тільки потенційний донор, абсолютно вільно і свідомо, даючи як дар себе іншій людині. Суспільство на жодному рівні (чи на рівні сім'ї, чи спільноти, або держави) не може узурпувати собі права чинити тиск або вимагати чийогось дозволу на донорство. Але це вже історія, якою ми мусимо зайнятися під час роздумів над трансплантаційною медициною.

 

ks. Piotr Kieniewicz MIC
За матеріалами: Radio Watykańskie

Біоетичний лабіринт: Принципи медичної інтервенції
Біоетичний лабіринт – Назвати дитину на ім’я
Біоетичний лабіринт: Питання про суть терпіння
Біоетичний лабіринт: Відколи пацієнт є людиною, відколи людина є пацієнтом?
Біоетичний лабіринт – істина і добро чи моя примха
Біоетичний лабіринт – подвійне обличчя перинатальної медицини
Біоетичний лабіринт – смертна кара