Гра в рожевий період у взаєминах Римсько-Католицької Церкви та білоруської держави закінчилася

Білоруське законодавство, що передбачає жорстке регулювання діяльності іноземних священнослужителів в  країні, значно ускладнює діяльність однієї з найбільших церковних організацій в Білорусі – Римо-Католицької Церкви, з 428 священиків якої 151 є іноземними громадянами (насамперед, громадянами Польщі). І тут справа не тільки в чинному Положенні про порядок запрошення іноземних громадян та осіб без громадянства в Республіку Білорусь з метою релігійної діяльності, але також і в тому, що рішення про продовження віз та дозволів повністю в компетенції одного державного органу – Уповноваженого у справах релігій і національностей, що може такі рішення приймати абсолютно довільно, не керуючись потребами та бажаннями релігійної організації.

У Довідці про релігійну ситуацію та релігійні організації в Республіці Білорусь за 2011 рік Уповноважений з гордістю рапортує, що цей орган проводить роботу щодо скорочення кількості іноземних священнослужителів, які приїжджають у нашу країну: «За період 2006–2011 років кількість запрошених з Польщі ксьондзів скоротилася від 198 до 152, а польських монахинь – від 113 до 68». Незважаючи на те, що міжнародними правовими нормами передбачена автономія релігійних організацій у визначенні того, які кадри і в якій кількості їм потрібні, білоруська держава послідовно обмежує це право.

Запрошення іноземних католицьких священиків на служіння до Білорусі продиктоване потребами цієї організації, які поки що не можуть бути задоволені власними людськими ресурсами, тому державна політика, спрямована на штучне зменшення священиків-іноземців, досить болісно позначається на Римо-Католицькій Церкві в Білорусі.

Після візиту до Білорусі кардинала Тарчізіо Бертоне, який відбувся влітку 2009 р., режим отримання віз священиками польського громадянства був значно полегшений порівняно з попередніми роками, коли під тиск потрапляли активні черниці і священики, як наприклад, Збігнєв Грігорцевіч, який проходив служіння в Борисові, а також і багато священиків, особливо Пінської і Гродненської Архиєпархій. Пік обмежень припав на 2008 – поч. 2009 рр. Однак згаданий візит держсекретаря Ватикану, а пізніше також і візит Президента Республіки Білорусь О. Лукашенка до Ватикану та зустріч з Папою Римським, поклали новий початок відносинам між білоруською державою і Римо-Католицькою Церквою, одним з головних мотивів став мотив співпраці, укладення конкордату між Республікою Білорусь і Ватиканом. Чесно кажучи, конкордат так і залишився проектом і не втілився в конкретному документі. Протягом же останнього, 2011 року, між двома «Містами» знову помітний розлад.

По-перше, глава Римо-Католицької Церкви неодноразово висловив свою думку щодо цього – це і Звернення щодо соціально-політичної ситуації, і Заява у зв'язку з прийняттям Палатою представників законопроекту про репродуктивні технології, і Заклик до введення мораторію на смертну кару.

По-друге, погіршення взаємин з Європейським Союзом і, зокрема, з Польщею. Білоруська держава в цьому питанні саме на католиків покладала великі надії (про що прямим текстом неодноразово заявляли чиновники), але цим надіям так і не судилося здійснитися. І ось, удар знову потрапив у хворобливе, але й досить банальне, місце – візи для польських священиків.

Ще наприкінці минулого року «Радіо Рація» повідомляла, посилаючись на слова Митрополита Мінсько-Могильовської Архиєпархії Римсько-Католицької Церкви в Білорусі, що двом ксьондзам – в Пінській і Мінській Архиєпархії – не були продовжені національні візи, а деяким іншим громадянам Польщі, які несуть священиче служіння в Білорусі, дозвіл на перебування в країні було скорочено від одного року до трьох місяців.

І ось – чергова хвиля «візової проблеми». Як заявив телеканалу Белсат уповноважений у справах релігій і національностей Леонід Гуляко щодо продовження віз чотирьом ксьондзам, термін яких добігає до кінця: «Щодо цих чотирьох ксьондзів у нас є деякі сумніви. Ми можемо продовжити їм візи ще на три місяці, але, не виключено, що ми взагалі не будемо їх продовжувати». Причиною відмови, безумовно, називають турботу про вірних, які, начебто, і є ініціаторами в стилі білоруського: «народ просить, не можемо відмовити». І: «Вірні скаржаться, що деякі священики впродовж кількох років перебування в Білорусі жодного разу під час Літургії не  говорили білоруською або російською мовами. Це проблема, адже сьогодні не кожен вірний знає польську мову».
Як вважає відомий журналіст і заступник голови незалежної Союзу поляків Білорусі Анджей Почобут в коментарі того ж телеканалу, причини надумані, а справжні мотиви політичні: «Ніякої проблеми зі знанням білоруської чи російської мови у ксьондзів немає. Просто є селища, де живуть переважно поляки, тому логічно, що Літургію відправляють по-польськи. Це дратує білоруську владу. Проблеми з видачею віз для ксьондзів постають під час загострення відносин влади з національними меншинами – поляками – і з Заходом взагалі. Лукашенко і його соратники таким чином намагаються хоч якось зачепити Польщу, показати своє ставлення до політики польської влади щодо режиму Лукашенка».

У той час, як Європейський Союз розширив списки нев'їзних чиновників з Білорусі, останні показують, що у них теж є можливості візового тиску, нехай це стосується і такої вузької категорії осіб. Очевидно, що білоруський режим занадто надіявся на Римсько-Католицьку Церкву і її міжнародну вагу в політичних справах. Безумовно, якби Церква мобілізувала всі свої ресурси на службу опальному політичному лідеру, то в такому випадку можна було б вплинути на процес прийняття політичних рішень на європейському рівні. Але цей самий лідер, намагаючись заслужити прихильність будівництвом, візами і символічними реверансами, задешево захотів «купити» дружелюбність найбільшої релігійної організації в світі, абсолютно ігноруючи ті вимоги щодо організації суспільства і законодавства, які відображає католицьке соціальне вчення. Країни Європейського Союзу могли б похвалитися набагато більшим сприянням Церкві, тому вибираючи якусь сторону в білорусько-європейському конфлікті, навряд керівництво РКЦ схилитися в бік Президента Білорусі. Можливо, саме тому білоруський режим надає католикам попереджувальний сигнал, хоча, радше, просто повертається до свого звичайного стилю управління релігійної сферою. Гра в рожевий помадково-солодкий період у взаєминах закінчилася, і знову повернувся гіркий присмак.

Наталія Василевич,

«ЦАРКВА», 7 березня 2012
За матеріалами www.portal-credo.ru