//

Бенедикт XVI зустрівся з представниками єврейської спільноти Берліна (повний текст)

22 вересня Бенедикт XVI зустрівся з представниками єврейської спільноти Берліна. У своїй короткій промові Понтифік звернув увагу на значення, яке мала єврейська спільнота у відновленні післявоєнної Німеччини, і на співпрацю євреїв і Католицької Церкви у цій країні. Пропонуємо вашій увазі повний текст промови Святішого Отця.

 

Пані та панове!

 

Я дуже радий цій зустрічі з вами тут, в Берліні. Дякую голові єврейської спільноти, доктору Детеру Гравману за сердечні слова вітання. Вони чітко показали мені, як збільшилася довіра між єврейським народом і Католицькою Церквою, яких пов'язує істотна частина їх основних традицій. Одночасно для всіх нас стало зрозумілим те, що взаємне розуміння і глибока повага між Ізраїлем і Церквою, має все більше зростати та бути включеною в об’явлення віри.

 

Шість років тому, під час мого візиту до синагоги в Кельні, рабин Тейтельбавм говорив про пам'ять як про один із стовпів, потрібних для побудови мирного майбутнього. Сьогодні я перебуваю в центральному місці пам'яті, жахливих спогадів: тут, в цьому місці, планувався і організовувався Голокост, знищення євреїв в Європі. До нацистського терору в Німеччині жило близько 500 тис. євреїв, які становили інтегральну частину німецького суспільства. Після Другої світової війни Німеччина була визнана "країною Голокосту", в якій неможливо було жити. Навіть не було майже ніяких зусиль для відновлення єврейських гмін, хоча зі Сходу безперервно прибували окремі особи і єврейські родини. Багато хто з них хотіли емігрувати і розпочати нове життя, особливо в США чи Ізраїлі.

 

Тут також треба нагадати про погром 9-10 листопада 1938 року, тільки мало хто бачив повні наслідки цього акту презирства до людини. Одним з них був настоятель берлінської кафедри Бернгард Діхтенберга, який з амвона кафедри св. Ядвіги закликав віруючих: "За межами міста горить святиня, це також Божий дім". Націонал-соціалістичний режим терору був побудований на расистському міфі, метою якого було заперечення від Бога Авраама, Ісака та Якова, Бога Ісуса Христа і людей, які в Нього вірили. "Всемогутній" Адольф Гітлер був язичницьким Божком, який хотів бути заступником Бога, Творця і Батька всіх людей. Відповідно до браку поваги до єдиного Бога, також втрачається повага до гідності людини. До чого здатна людина, яка відкидає Бога і яким може бути народ, який говорить такому Богові "ні", показали під кінець війни страшні сцени з концентраційних таборів.

 

Перед тими спогадами з вдячністю треба сказати, що впродовж кількох десятків років почався новий розвиток – розквіт єврейського життя в Німеччині. Варто наголосити, що в цей період єврейська спільнота була особливо активною в інтеграції емігрантів зі Східної Європи.

 

Я із задоволенням хотів би звернути увагу на поглиблений діалог між Католицькою Церквою та іудаїзмом. Церква відчуває велику близькість до єврейського народу. Разом з декларацією "Nostra aetate" II Ватиканського Собору розпочався "незворотній шлях діалогу, братерства і дружби". Це стосується Католицької Церкви в цілому. Новим шляхом особливо інтенсивно займався Папа Іван Павло II. Звичайно, це стосується також і Католицької Церкви в Німеччині, яка повністю усвідомлювала свою особливу відповідальність в цій галузі. На громадському рівні треба відзначити, перш за все, "Тиждень братства", що організовується щороку в перший тиждень березня місцевими асоціаціями християнсько-єврейського співробітництва.

 

Католицька спільнота організовує щороку зустрічі єпископів і рабинів, а також дискусії з Центральною єврейської Радою. Уже в 1970-х роках Центральний комітет німецьких католиків створив дискусійну групу "Євреї і християни", яка впродовж багатьох років опублікувала багато компетентних документів. Ми не повинні також забувати про історичну зустріч єврейсько-християнського діалогу, яка відбулася в Німеччині в березні 2006 року за участю кардинала Вальтера Каспера. Останнім часом вона принесла багато плодів.

 

Окрім цих гідних похвали конкретних ініціатив, мені здається, що ми – християни, повинні все більше усвідомлювати наші внутрішні взаємини з іудаїзмом. Для християн не має існувати перериву в рятівних діях. Порятунок починається від євреїв. Якщо конфлікт між Ісусом та іудаїзмом часів Христа будемо розуміти поверхово, як відхід від Старого Завіту, тоді можна його порівняти з ідеєю визволення, яка визнає Тору, як рабське зберігання зовнішніх ритуалів і обрядів. Насправді Нагірна проповідь не заперечує право Мойсея, але розкриває його приховані можливості та нові вимоги, скеровує нас до глибокого фундаменту людської дії, до серця, де людина вибирає між чистим і нечистим, де розвивається віра, надія і любов.

 

Послання надії, яке передають книги єврейської Біблії і Старого Завіту, було по-різному прийняте і розвинене християнами і євреями. "Після століть протистояння ми повинні сприяти тому, щоб ці два способи нового прочитання Біблії – християнський та єврейський – розпочали між собою діалог, який допоміг би правильно зрозуміти волю Бога і Його Слово". Цей діалог має все більше зміцнити спільну надію на Бога в суспільстві, в якому часто не визнають Бога. Без цієї надії суспільство втрачає свій гуманізм.

 

У цілому ми маємо говорити, що обмін думками між Католицькою Церквою та іудаїзмом в Німеччині приніс вже багатообіцяючі результати. Народились міцні взаємини, які й стали можливими завдяки взаємній довірі. Євреї і християни усвідомлюють спільну відповідальність за розвиток суспільства, яке завжди має духовний вимір. Треба сподіватися, що всі зацікавлені в цьому будуть далі йти цим шляхом. Нехай у цьому благословить нас Єдиний і Всемогутній, Ха Кадош Барух Гу.


Переклад "Католицького Оглядача" за матеріалами Ватыканскае радыё