Інтерв’ю нового префекта Конгрегації науки віри для «L'Osservatore Romano»

25 липня італійське видання ватиканської газети «L'Osservatore Romano» опублікувало інтерв’ю із новим префектом Конгрегації науки віри, Архиєпископом Герхардом Людвігом Мюллером. 64-річний прелат, котрий служив єпископом у німецькому Регенсбурзі, був призначений на цю посаду 2 липня.

У довгій розмові з кореспондентом та редактором газети він серед іншого розповів про прибуття до Римської Курії, про своє рішення стати священиком, про викладання богослів’я, єпископське служіння та неодноразове відвідування Латинської Америки. Архиєпископ також розповів, що познайомився та почав поважати Йозефа Ратцінгера після прочитання його книги «Вступ до християнства», яка вже у 1968 році була бестселером.

Розкажіть, будь ласка, про Ваше перше враження від призначення на посаду префекта Конгрегації науки віри, враховуючи, що це середовище є для Вас добре знайомим після праці в різних дикастеріях Римської Курії.

Архиєпископ Мюллер: Впродовж п’яти років, будучи членом Конгрегації науки віри, я мав нагоду брати участь у зустрічах з кардиналами та єпископами, споглядаючи за сумлінним та колегіальним підходом до праці. Таким чином, завдання цієї дикастерії для мене не є незнайомими. Впродовж багатьох років я входив до складу Міжнародної богословської комісії і мав нагоду співпрацювати з іншими дикастеріями. Однак, загалом, багато речей виявились для мене новими і невідомими раніше. Мені потрібно буде трохи часу для того, щоб знайти свій шлях у складній структурі Курії. Звичайно, що, перш за все, для мене новою є роль префекта. Будучи членом Конгрегації, я вивчав документи, підготовлені Конгрегацією та брав участь в консультаціях. Натомість тепер я повинен щодня провадити і працювати з працівниками дикастерії, правильно підготовлюючи та виконуючи рішення. Я вдячний Святішому Отцеві за висловлену мені довіру і за те, що доручив мені це завдання.

Проблеми, які можуть виникати, є дуже значними з огляду на вселенськість Церкви, потрібно відповісти на багато викликів, які виникають перед лицем певної занепалості духом, що поширюється у певних середовищах, яка,однак, мусить бути подоланою. Маємо також проблему груп – правих і лівих, як їх називають – що забирає багато нашого часу і уваги. Тут легко може виникнути небезпека випустити з-під уваги наше головне завдання, яким є проголошення Євангелія і конкретне пояснення доктрини Церкви. Ми переконані, що не існує альтернативи об’явленню Бога в Ісусі Христі. Одкровення відповідає на великі питання людей усіх часів. Яким є сенс мого життя? Як мені знести терпіння? Чи є надія поза смертю, враховуючи, що життя коротке і складне?

Ми принципово переконані, що недостатньо світського та іманентного бачення. Самі ми не можемо знайти переконливої відповіді. Саме тому Одкровення є звільненням, враховуючи те, що ми не повинні шукати відповіді за всяку ціну. Однак наші здібності є достатньо великими, щоб зробити людину capax infiniti. Безконечний Бог явив Себе нам у Христі. Христос є відповіддю на наші найглибші запитання. Саме тому ми прагнемо йти в майбутнє з радістю і силою.

Вже багато було написано про нового префекта. Можливо, Ви б хотіли розповісти нам щось про себе, про Вашу родину, Ваше навчання, Ваш вибір стати священиком, Ваш досвід як науковця і доцента богослів’я, як єпископа?

Архиєпископ Мюллер: Майже 40 років мій батько був простим працівником «Opel» в Рюссельсхаймі. Ми жили поблизу, в Майнц-Фінтені, невеликій місцевості, заснованій римлянами, і сьогодні там є руїни водопроводу, який вони побудували. Мешканці Майнцу є дуже свідомі цієї спадщини і гордяться нею. Римський горизонт у серці Німеччини залишив свій знак. А коли особа є католиком, то ці дві реалії автоматично пов’язуються. Моя мати була домогосподаркою. Я дуже вдячний своїм батькам, що нормально виховали мене, з людської точки зору, не перебільшуючи в тому чи іншому напрямку. Таким чином ми зростали у католицькій вірі і її практикуванні, у нормальному балансі між свободою і зв’язками, із чіткими принципами. І до сьогодні я цілком погоджуюся зі своїми батьками.

Після того наступив період богословського навчання, під час якого я осягнув більш глибокий вимір віри.  Важливими у моєму виборі стати священиком були зустрічі із священиками, що вели зразкове духовне життя і були інтелектуально вишколеними. З цієї точки зору, для мене ніколи не існувало протиріч між тим, щоб бути священиком і займатись наукою. Я завжди був переконаний, що католицька віра відповідає найвищим інтелектуальним вимогам, і що ми не повинні ховатися. Церква може хвалитися багатьма великими постатями в історії культури. Через це ми можемо сміло відповідати на виклики, які нам ставлять природничі науки, історія, соціологія та політика. Віра характеризується великою відкритістю. Це особисті стосунки з Богом, які несуть в собі увесь скарб мудрості. Саме тому наш кінцевий розум завжди стремить до нескінченного Бога. Ми завжди можемо усвідомити щось заново і ще глибше зрозуміти багатство Одкровення. Ми ніколи не зможемо вичерпати його.

Як єпископ, я продовжував наголошувати семінаристам, що ідентичність покликання до священства потребує зустрічі із правдивим священиком. Віра починається від особистих зустрічей, починаючи від батьків, священиків, друзів, парафії, єпархії, у цій великій родині, якою є Вселенська Церква. Ми не повинні боятися інтелектуального протистояння; наша віра не сліпа, її неможливо применшити раціоналістичним способом. Я надіюсь, що кожен матиме досвід, схожий до мого: а саме просто і без проблем ідентифікувати себе із католицькою вірою і її практикуванням. Це – найпрекрасніше.

Папа Бенедикт доручив Вам дбати про його «Gesammelte Schriften». Він також передав Вам своюримську квартиру, де жив кардинал Ратцінгер до конклаву 2005 року і де ще досі зберігається багато його книжок. Як Ви познайомились із Йозефом Ратцінгером?

Архиєпископ Мюллер: Ще будучи молодим студентом, я прочитав його книгу «Вступ до християнства». Вона була опублікована в 1968 році, і ми практично поглинули її, як губка. В ті роки, до речі, у семінаріях була присутня невпевненість. А в цій книжці визнання віри Церкви пояснюється дуже переконливо, аналізується з допомогою розуму і пояснюється з майстерністю. Це важлива тема, яка характеризує усю богословську працю Йозефа Ратцінгера: fides et ratio, віра і розум. Пізніше я познайомився особисто і навчився цінувати Ратцінгера. Він значно підтримував мене у праці доцента і єпископа. Я би описав його як старшого друга, оскільки він старший від мене на ціле покоління. Своїм приїздом до Риму я абсолютно не хочу обтяжувати його різноманітними питаннями. Моїм завданням є звільнити його від частини роботи і не представляти йому проблеми, які можливо вирішити на нашому рівні. Святіший Отець має важливу місію проголошувати Євангеліє та утверджувати братів і сестер у вірі. А ми маємо розбиратися з менш приємними питаннями, щоб не обтяжувати його надміром справ, хоча, звичайно, завжди інформуємо його про найбільш важливі справи.

Невдовзі після завершення Собору Павло VI реорганізував Святий Офіцій у Конгрегацію науки віри. Яке Ваше ставлення до цієї зміни, і якою є роль дикастерії сьогодні?

Архиєпископ Мюллер: Церква, перш за все, є спільнотою віри; отже, виявлення віри є найбільшим добром, яке ми повинні передавати, проголошувати і захищати. Ісус довірив Петрові і його Наступникам універсальне вчительство, і саме цьому має служити дикастерія. Конгрегація науки віри відповідає за те, що стосується усієї Церкви в глибині: віру, яка приводить нас до спасіння і єдності з Богом та поміж нами.

Я вважаю, що найважливішим аспектом реорганізації дикастерії були не відносини із іншими інституціями Святого Престолу, а швидше головна орієнтація її праці. Папа Павло VI хотів, щоб на передовій був позитивний аспект: Конгрегація повинна, перш за все, поширювати віру і робити її зрозумілою, і це – вирішальний фактор. До цього додається той факт, що віру слід захищати від помилок і девальвації. От і зараз ми потребуємо віднови надії і знаків. Якщо поглянемо на світ, особливо на європейські країни, які мені найбільш знайомі, то побачимо багато політиків та економістів, які роблять надзвичайні речі; але вони не є тими, на кого слід орієнтуватися, коли йдеться про передачу надії і довіри. І саме в цьому я бачу одне із важливих завдань Конгрегації і Церкви загалом: Ми повинні заново віднайти віру і зробити так, щоб вона заново засіяла як позитивна сила, як сила надії і потенціал для подолання конфліктів і напруги, та продовжувати спільно визнавати віру в Єдиного Бога в Тройці.

Добре відомою є турбота Папи про проголошення віри. Це виразилось також у встановленні Папської Ради із сприяння новій євангелізації та проголошенні «Року Віри». Якими є плани Вашої дикастерії?

Архиєпископ Мюллер: Віра реалізується у Службі Божій, у християнському житті, в родині. Насправді, ми не можемо робити більше, ніж надавати підтримку. Вже написано багато важливих текстів для дітей, молоді та дорослих, а також богословських праць і документів Вчительського Уряду. Синод єпископів, що наближається, має надати учасникам і усій Церкві нового поштовху для передачі віри. Я вважаю своїм особистим завданням підбадьорювати єпископів і богословів у цій справі. Ми мусимо підбадьорювати один одного. Господь сам сказав до Петра: утверджуй своїх братів і сестер. Це особливо стосується Папи, але не лише його. До речі, для тих, хто займається проголошенням, важливо бути на території віри, сягати її джерел, Святого Письма, Отців Церкви, документів Соборів і понтифіків, великих богословів і духовних письменників. Там, де це не відбувається, все є безплідним і порожнім. А коли, натомість, віра приймається з радістю і визначенням, народжується життя.

Святе Письмо пропонує нам кілька красивих образів: світло свічника, сіль, що дає смак усьому, Євангеліє як закваска для світу. Як єпископи в єпархіях, як священики, що дбають про душі, ми бачимо реальних людей. Ми бачимо їх у конкретних ситуаціях життя. Ми не можемо звіщати їм Євангеліє, якщо не любимо їх і не бачимо, що кожен з них є таємницею, на образ і подобу Бога. Ми маємо продовжувати повторювати, що Христос помер на хресті за нас усіх. Ми усвідомлюємо, що нашим покликанням є бути друзями Бога і таким чином довідуватися, до якої надії ми насправді призначені. Таким чином із серця зникають сумніви. Атеїсти і вороги Церкви мали б запитати себе, ймовірно, в дусі самокритики, чи вони самі можуть запропонувати сьогочасній людині засоби для спасіння.

У Вас багато контактів із Латинською Америкою. Як розпочались ці відносини?

Архиєпископ Мюллер: Я часто їздив до Латинської Америки, в Перу і інші країни. У 1988 році мене запросили взяти участь в семінарі Ґуставо Ґуттьєреса. Я поїхав туди із певним застереженням як німецький богослов, а також через те, що мені були добре відомі дві заяви Конгрегації науки віри щодо теології визволення, опубліковані в 1984 і 1986 роках. Однак там я зрозумів, що необхідно розрізняти між помилковою теологією визволення і правильною. Я вважаю, що кожна хороша теологія має справу із свободою і славою дітей Божих. Проте, звичайно, що суміш марксистської доктрини про самовідкуплення із спасінням, дарованим Богом, слід відкинути. З іншого боку, ми маємо щиро запитати себе: Як ми можемо говорити про любов і благодать Бога перед лицем страждання стількох людей, які не мають їжі, води, медичної допомоги, які не знають як запропонувати своїм дітям майбутнє, де відсутня людська гідність, де владні особи ігнорують права людини? В кінцевому рахунку, це можливо лише тоді, коли ми також захочемо бути з людьми, приймати їх як братів і сестер, без патерналізму з висоти. Якщо ми вважаємо себе Божою родиною, тоді можемо докластись до того, щоб змінити і покращити ті ситуації, які є недостойними людини.

У Європі, після ІІ Світової війни та диктаторства, ми будуємо нове демократичне суспільство також завдяки Соціальній Доктрині Церкви. Як християни, ми мусимо наголошувати, що саме від християнства в наших Конституціях були представлені цінності справедливості, солідарності і гідності людини. Я є родом з Майнцу. Там, на початку 19-го століття, жив один визначний єпископ, Барон Вільгельм Еммануел фон Кеттелер, котрий був на початках соціальної доктрини та енциклік. Католицьке дитя Майнцу має в крові соціальну пристрасть, і я цим горджусь. Саме з таким кругозором я прибув в країни Латинської Америки. Впродовж 15 років, я щороку проводжу там два-три місяці, живучи в дуже простих умовах. На початку, для громадянина центральної Європи це вимагає великих зусиль. Однак, якщо познайомишся особисто з людьми і побачиш як вони живуть, тоді можеш це прийняти. Я також їздив до Південної Африки із нашим «Domspatzen» – відомим хором, яким диригував брат Папи впродовж 30 років. Я мав нагоду провести конференції в кількох семінаріях та університетах, не лише в Латинській Америці, але й у Європі та Північній Америці. І ось що я зміг відчути: Ти всюди є вдома; там, де є вівтар, там присутній Христос; там, де є ти, ти є частиною великої Божої сім’ї.

Що Ви думаєте про діалог із лефевристами та монахинями із Сполучених Штатів?

Архиєпископ Мюллер: Для майбутнього Церкви важливо подолати ідеологічні сутички, незважаючи на їх походження. Існує лише одне одкровення Бога в Ісусі Христі, яке було довірене усій Церкві. Саме тому не ведеться переговорів щодо Слова Божого, і неможливо вірити і не вірити водночас. Людина не може виголосити три монаші обітниці, а потім не сприймати їх всерйоз. Неможливо також посилатися на традицію Церкви, а потім приймати лише певні її частини. Шлях Церкви йде допереду, і всіх запрошують не закриватися на собі, а радше прийняти повноту життя і повноту віри Церкви.

Для Католицької Церкви є абсолютно очевидно, що чоловік і жінка мають рівне значення: це зазначається вже при створенні і підтверджується в спасінні. Людина не має емансипувати себе або створювати чи винаходити себе; вона вже емансипована і звільнена благодаттю Бога. Багато заяв стосовно допущення жінок до Таїнства Священства ігнорують важливий аспект священичого служіння. Бути священиком не означає створювати для себе якесь місце. Не слід вважати священиче служіння певного роду позицією земної влади і думати, що емансипація існуватиме лише тоді, коли всі зможуть цю позицію займати. Католицька віра знає, що не ми визначаємо умови для прийняття до священичого служіння, і що за тим, що особа стає священиком, завжди стоїть воля і поклик Христа. Я закликаю всіх відмовитись від суперечок та ідеологій і заглибитись у доктрину Церкви. До речі, в Америці монахи і монахині робили надзвичайні речі для Церкви, для освіти і формації молоді. Христос потребує молодь, яка йтиме цим шляхом і ідентифікуватиме себе із власним фундаментальним вибором. Другий Ватиканський Собор підтвердив прекрасні речі для віднови монашого життя, а також для загального покликання до святості. Важливо зміцнювати взаємну довіру, а не працювати один проти одного.

Окрім Меррі дель Валя з 1914 по 1930 рік, дикастерію завжди очолювали італійці. Після 1968 – Шепер, Ратцінгер, Левада і тепер призначили Вас. Що б мала означати ця нова тенденція?

Архиєпископ Мюллер: На початку не було можливості частих подорожей, тому члени Курії походили з Риму і Італії. Сьогодні сучасні технологічні засоби допомагають нам більш конкретно жити католицизмом Церкви. Через те, що примат Папи пов’язаний із Церквою Риму, очевидно, що досі багато членів Курії є італійцями. Інтернаціоналізація пов’язана із католицизмом Церкви. Вже в часи Імперії в Римі було багато християн і навіть папи походили з інших місць, наприклад зі Сходу. Сьогодні, як тоді, ми в Церкві є членами однієї родини і мусимо, так сказати, бути мотором істинного людського прогресу. Жодна інша організація, до речі, не має такого міжнародного виміру, який охоплює людство і є настільки відданою єдності людей та народів. Де б ми не відправляли Євхаристію, ми поділяємо найбільш інтимну частину нашого переконання і маємо одну і ту ж спільність життя з Христом, навіть якщо культура і мова відрізняються. Ми одразу відчуваємо, що є одним, що ми є членами одного тіла і разом становимо храм Божий. Це, в певному сенсі, є послідовним відчуттям П’ятидесятниці: ми походимо з усіх країн і можемо усі разом віддавати хвалу Богові, ми можемо чути своєю мовою єдине Слово Боже. Святий Дух промовляє до нас мовою любові, яка об’єднує усіх нас в Бозі, нашому Отці.

За матеріалами zenit.org