//

Архипастирський візит Митрополита Львівського в с. Зубра

Високопреосвященний Архиєпископ і Митрополит Львівський владика Ігор, 27 жовтня з пастирським візитом відвідав с. Зубра, Звенигородського протопресвітерату (Пустомитівський р-н). Відвідини відбулися з нагоди престольного празнику храму преподобної Параскеви.

 

В Архиєрейській Божественній Літургії взяли участь чисельна парафіяльна спільнота на чолі з адміністратором храму Святої Параскевії митрофорним протоієреєм Миколою Кузьмичем. Також на це святочне Богослуження прибуло понад 20 священослужителів із Пустомитівщини та м. Львова.

 

Проповідь виголосив Високопреосвященний Архиєпископ і Митрополит Львівський, в якій докладно оповів про життєвий шлях, преподобної Параскевії. «Вона гідно прийняла від Господа духовний дар й у своєму домі віддалася глибоким молитвам та постам. Чому? Не для того постила та молилася, щоб такою показатися в очах людей або для свого задоволення. Ні! Преподобна, лише тому так чинила, бо відала, що молитва й піст сильніше єднають душу з Богом, надають душі духовний смак, поглиблюють бажання любити Бога й ближніх, а віддаляють від усякого зла» - сказав Архиєрей.

 

По завершенні Богослуження відбулося окроплення свяченою водицею вірних та принесених ними сакральних речей. Після чого протоієрей о. Миколай подякував владиці за його візит та архипастирське благословення.

Роман Соколенко,
прес-служба Львівської архиєпархії

 

Слово Митрополита Львівського
в день пам’яті преподобної Параскеви Терновської

2Кр 3,12-18; Лк 6,1-10;

 

Всесвітлі та всечесні отці,

Достойні, милі, любі та смирні богомольці, прийміть вдячність мого серця та духа за те, що ви любите свою Церкву, стараєтеся про добрий стан свого духа, ненавидите  й боретеся проти духовного та матеріального зла, змагаєте до осягнення вічної нагороди у небі. Всякі посади, нагороди, відзначення, привілеї та уваги на землі - тимчасові й короткотривалі. За них не вартує боротися, витрачати силу та енергію, здоров’я чи кошти. Ми повинні керувати усі наші зусилля  до того, щоб зростати у любові до Бога, його славити, звеличувати та вірно служити через повагу й любов до наших ближніх. У такому змаганні ніхто не програє, воно – правильне й оправдається кожній людині!

 

Ісус Христос дуже любив людей, він зійшов із неба, одягнувся у людське тіло, став тілесним як кожна людина, щоб допомагати народові. Він  терпів за людей і врятував увесь людський рід від диявольського засилля та неволі. І як він це виконав? Терпів зневаги від своїх уродин на землі, які зростали фізично й морально, а вкінці  був спійманий злим людом, несправедливо засуджений, тяжко битий, заправленими у гострий метал бичами, вінчаний терновим вінцем й прибитий до хреста, віддав духа в руки небесного Отця. Такого Бога, нашого Ісуса Христа, маємо любити, ним радіти, прославляти, хвалитися, пам’ятаючи, що він наш Спаситель, Суддя, наш Володар, Князь, Вседержитель і Творець усього світу.

 

У євангельському читанні, яке описав святий апостол і євангеліст Лука, ми почули, що злі люди, підступні особистості, звинувачували апостолів, а навіть, самого Бога. Ці нещирі особи висували претензії до апостолів, що вони у суботу зривали колоски, розтирали їх, щоб в такий спосіб частково заспокоїти  голод. Подумаймо про жорстокість  сердець таких людей, бо вони не зважали на те, що учні Христа терпіли голод, лише звинувачували їх, що ті зривали колосся у їхній суботній святковий день. А Христос боронив учнів, пригадуючи історію, що сталася із царем Давидом, якого «шанували» також й ці ж лиходії. Він пригадав, що Давид їв хліби та давав іншим, чого не годилося робити, лише самим священикам. Хоч на іншому місці, фарисеї та книжники мали протилежні претензії до Ісуса, що його учні не постять, а п’ють та їдять (пор. Лк 5,33). Христос вказав на себе, що він, Син Чоловічий - Владика і суботи, що було смиренною й рідкісною вказівкою на себе. Цим негідним людям не розходилося  про шанування суботи, лише про те, щоб вчинити лихо й прикрість Ісусові (пор. Лк 6,11). Вони не любили Христа, бажали позбутися його, бо бачили його силу та простоту, що притягала людей до Господа. Фарисеї та старші народу заздрили Синові Божому, ненавиділи його, бажали, щоб він затих, не діяв, не голосив Божого слова, не оздоровлював людей, не звільняв їх від засилля злого духа!

 

Ось, така була їхня віра й настанова. А Господь стоїть вище не тільки понад суботу, колоски та голод, Він – Творець усього світу, Володар усієї вселеної! «Престол Твій, о Боже, на вічні віки, берло правди берло Царства Твого» (Пс 45,6). Його велич, потугу, милосердя й любов не можливо збагнути нікому.  А мимо того, він одягнувся у людське тіло, щоб бути з нами, терпіти, навчати й спонукати нас своєю любов’ю до взаємної любові Господа через любов до наших ближніх. Це – великий дар, любити Бога і людей, незважаючи на їхню вдачу, а навіть, злобне ставлення до ближніх. Таку поставу трудно збагнути людині, яка радо судить інших, а не бажає бачити добрих прикмет тих, кого звинувачує та своїх гріховних промахів. Відомо, що не усі люди слідують нечестивим намовах злобних духів.

 

Наша Церква пригадує нам про життя святої матері Параскеви, світлої дочки сербської землі. Вона гідно прийняла від Господа духовний дар й у своєму домі віддалася глибоким молитвам та постам. Чому? Не для того постила та молилася, щоб такою показатися в очах людей або для свого задоволення. Ні! Преподобна, лише тому так чинила, бо відала, що молитва й піст сильніше єднають душу з Богом, надають душі духовний смак, поглиблюють бажання любити Бога й ближніх, а віддаляють від усякого зла. Такі особи посідають глибоке знання про значення різних добрих вчинків, як було згадано про піст та молитву. Після того, як її батьки упокоїлися у Господі, вона проявила ще одну із великих чеснот: милостиню, бо роздала своє майно бідним. П’ять років мешкала недалеко церкви святої Покрови як затворниця на Іраклійському побережжі. Згодом подалася у Єрусалим, ушанувавши там святі місця, а звідти попрямувала у Йорданську пустиню, де змагалася зі злими силами до глибокого кінця свого життя серед молитов та строгих постів. Господь вказав її повернутися до рідного міста Епиватос, в якому нікому незнана жінка прожила при церкві святих Апостолів два роки й заснула вічним сном. Її похоронили як бідну жінку в XI-ому столітті. Після значного часу в її могилі поховали втопленого чоловіка, з тіла якого нісся неприємний запах. Відразу ж тієї самої ночі кільком особам приснилася жінка, що сяяла незвичайним блиском, а воїни, що її оточували, наполягали забрати зіпсуте чоловіче тіло з її могили. Господь дарував її тілу нетлінність, яке було зложене у церкві святих Апостолів у місті Епиватос, згодом перенесене у церкву до Болгарського міста Терново (1238 р.). Від 1641-го року її мощі спочивають у румунському місті Ясси в соборному храмі Трьох Святителів.

 

Ось, історія життя преподобної Параскеви Терноської, яка не шукала вигоди та безжурного життя на цьому світі, але прямувала до вищого світу, до блаженного життя з Богом у небесному Царстві. Ця преподобна була вільною особою, що визволилася від страху смерті та будь-якої неволі гріха. Вона не посідала свого дому, не мала жодного транспорту, не сіяла й не жала на полі. Дахом її служив небозвід, а ліжком, часто – суха земля, що під ногами; носила скромну одежину, що прикривала її святе тіло, однак, посідала найвище та захоплююче: єдність з Богом. Це – прикмета благородних та богоугодних душ, які не турбуються про матеріальні потреби, фізичне здоров’я, оцінку людей, прихильність чи неприязнь до їхньої особи. Ні! Погляд таких осіб спрямований на Бога, який наповняє духовним  миром їхнє серце та шляхетною любов’ю їхню душу. А, дух, що рухає нашим тілом та опановує його, пам’ятаємо: безсмертний, сильний, невтомний  і найкраще, коли він - побожний. Вітаю усіх із святом Покровительки вашої церкви та прошу преподобну Параскеву, щоб своїми молитвами огортала усіх вірних села, особливо нашої Церкви! Хай Господь благословить вас щедрими духовними дарами, добрим здоров’ям,  спокоєм, рівновагою та радістю на багато років богобоязного життя! Пресвята Богородице, будь з нами!


+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ

27 жовтня 2012 р. Б. Храм Преподобної Параскевії, с. Зубра, Пустомитівського району.