Сьогодні, 29 червня, минає 10 років від дня інавгурації Українського католицького університету. Урочистості тоді тривали п’ять днів і закінчилися інавгурацією біля Оперного театру у Львові. Ми запитали у безпосередніх учасників торжеств про те, що найбільше їм запам’яталося з цієї події та які перспективи відкрив Український католицький університет за ці 10 років для суспільства.

Блаженніший Любомир Гузар, Великий канцлер УКУ (2002 – 2011)

Те, що сталося 10 років тому, було закінченням дуже довгого сну. В Україні, на щастя, ми завжди мали пошану до освіти. У ХХ ст. митрополит Шептицький під час промови у Австрійському сеймі висловив прохання про встановлення українського університету: він розумів важливість такої інституції. Потім почалася війна, прийшла польська окупація, і нічого не вдалося зробити.

Уже опісля митрополит заснував академію. У 30-ті рр. Андрей Шептицький, а згодом ректор Богословської академії Йосип Сліпий робили певні кроки для створення українського університету – це було їхньою мрією.

І тільки після повернення Блаженнішого Йосипа із заслання до Риму появилася можливість організувати університет, хоча би його колиску. Сформувавши УКУ в Римі, Блаженніший написав статут, запросив професорів, організовував літні курси. Тоді не було навіть з ким працювати, але Йосиф Сліпий казав, що це має стати початком чогось великого. І вже після проголошення незалежності України з Риму до Львова перенесли академію.

Коли 10 років тому вдалось остаточно оформити Український католицький університет, то це було реалізацією столітньої мрії. На інавгурації було багато достойних гостей. Українську освітню традицію тоді представляв ректор Києво-Могилянської академії В’ячеслав Брюховецький. Ректор Люблінського університету (фактично за дорученням Папи Івана Павла ІІ) приїхав підтримати нас. Під час інавгурації біля Оперного театру у Львові було відчуття, що діється щось важливе.

Я маю надію, що Університет щораз активніше буде виховувати людей, яких ми зможемо називати християнською елітою. Це означає, що, по-перше, ці люди будуть мати добру професійну підготовку у відповідних сферах, по-друге, вони будуть порядними і житимуть за моральними принципами. То будуть особи, які працюватимуть, думатимуть категоріями здорової, християнської релігійної традиції. По-третє, вони будуть справжніми патріотами, які любитимуть Україну і працюватимуть для неї. Власне, у цьому і є цінність Університету. Я мрію про те, що та духовна еліта, незалежно від професійної діяльності, сформує певний духовний рівень.

Важливо, що УКУ не є державним навчальним закладом, залежним від політики. Це є вільна інституція, яка не тільки сама росте, а й променіє навколо, інституція, яка розвиває широку суспільну діяльність. Український католицький університет повинен ставити зразком насправді високої інтелектуальної культури.

Акт урочистої інавгурації УКУ

Ректор УКУ о. д-р Борису Ґудзяк

Кількаденна інавгурація Українського католицького університету відбувалась у симфонії прекрасних академічних доповідей, проникливих дискусій, мистецьких акцій. Перед Оперним театром у день інавгурації зібралось близько 20 тис. осіб. Серед цього всього я найбільше запам’ятав, коли на закінчення Господь послав нам велику-велику веселку, яка на легкому дощі крізь ясне сонце стала знаменом нашого майбутнього.

Думаю, УКУ відкриває нове бачення на, здавалося би, звичні речі. Університет доводить, що освіта може бути вільною від корупції, що вона може бути глибоко християнською і водночас відкритою, глибоко українською та інтернаціональною. УКУ засвідчує, що освіта може бути фінансово відповідальною, а в управлінні – прозорою і колегіальною. Тут жертовність є не тільки абстрактним теоретичним гаслом, це кредо наших працівників та студентів. Я часто чую, що у бізнесі, політиці, науці, громадському житті цей маленький Університет своєю молитвою, навчанням, а насамперед якістю спілкування для багатьох є джерелом надії.

Марія Маковецька, випускниця УКУ (2005 рік), керівник відділу адвокації, комунікації та соціальної мобілізації у Благодійному фонді Ріната Ахметова «Розвиток України»

У 2000 році я вступала ще у Львівську богословську академію. Тому для мене інавгурація стала сходженням на щабель вище, вона відкривала нові можливості. Саме усвідомлення того, що я буду навчатись в Українському католицькому університеті для мене було чимось великим. Ректор о. Борис під час своєї інавгураційної промови наголосив на трьох аспектах: університет – це тип освіти, у якому дотримуються високих стандартів навчання, український означає, що тут сповідуватимуть традиції і викладатиме національна професура, а католицький – це вселенський вимір, новітні підходи, долучення до міжнародної спільноти університетів. Багато моментів з промови ректора я пам’ятаю й досі.

10 років тому в УКУ був тільки філософсько-богословський напрямок. Зараз Університет – це фахова, якісна освіта, це певний імідж. Важливо, що студент може обирати напрямки навчання – чи то богослов’я, чи історію, чи соціальну педагогіку, чи магістратуру з журналістики. УКУ створив можливість вибору, і важливо, що Університет розвивається логічно: кожен факультет з’являється органічно, відповідно до потреб.

Тарас Добко, перший проректор УКУ

Під час інавгурації УКУ відчувалося, що це кайрос, особливий благословенний час, момент певної зрілості, коли дуже природним є перехід, зміни, трансформація, що, власне, і відбулось – від Львівської богословської академії до Українського католицького університету. Без сумніву, найбільше запам’яталась веселка над площею, де відбувалось святкування інавгурації.

УКУ був і залишається цінний тим, що творить для України нові зразки культури. У західному богослов’ї для опису того, ким є Бог, використовують термін «сoincidentia oppositorum» (збіжність протилежностей). Мені видається, що УКУ складається із таких біполярних позиції – ми є модерним університетом і водночас релігійним, місійним та підприємливим, народжуємося з лона Української Греко-Католицької Церкви і водночас є відкритими, екуменічними. Я думаю, що таких поєднань, які, здавалося би, непоєднувані, в Університеті можна знайти багато. І це можливо тільки тоді, коли людина почувається вільною, без ідеологічних нашарувань.

Марія Зубрицька, проректор з науково-педагогічної роботи Львівського національного університету ім. І. Франка

Тоді на інавгурації уперше проголошували місію не тільки Католицького університету, а українського університету загалом. Прозвучало чимало цікавих доповідей. На ту пору ні законодавчі акти, ні закон про вищу освітуне використовували слова «місія». А місія та ідентичність УКУ окреслювали потребу і ставали зразком та моделлю для наслідування. Це було надзвичайно важливо з феноменологічної перспективи: у стінах маленького університету можливо було будувати такий дискурс.

Друге враження – біля Оперного театру Університет демонстрував, що він виходить поза свої стіни і продовжує свої урочистості у центрі міста, громади. Так УКУ ще раз підкреслив свою місію – співпрацювати зі суспільством, артикулював готовність служити громаді, Україні.

Третє – це радість і відкритість, яка була на обличчях у всіх причетних до цієї події: і студентів, і ректора, і почесних засновників. Оця тиха просвітлена радість огортала такою вуаллю усіх, хто виступав, брав участь в урочистостях.

За ці 10 років Український католицький університет збагатив освітній простір Львова, України та всієї пострадянської території. Соціальний (робота з людьми з особливими потребами, опіка над бездомними) та духовний виміри цього закладу відчутні у всіх його програмах. Саме УКУ з року в рік у своїх навчальних програмах, конференціях, акціях наголошує на духовному вимірі суспільного, політичного, культурного життя, який неминуче виводить на потребу етичних і моральних цінностей у пострадянському суспільстві, де ці цінності зазнали певної девальвації. Саме УКУ активно намагається їх відновлювати, будувати і міцно впроваджувати. Університет зумів створити середовище, вільне від корупції.

Він на практиці зміцнює парадигму духовних, моральних та етичних цінностей. Наприклад, магістерська програма із журналістики навчає мас-медіа передусім бути соціально відповідальними. Соціальна робота, християнська етика, педагогіка – це ті ніші, які Університет не тільки органічно зайняв, а й розвиває на академічному рівні, водночас впливаючи на громаду. Свідченням цього є проведення Соціального екуменічного тижня, де багато відомих людей обговорюють теми відповідальності та гармонійної співдії усіх конфесій. Про цю ж соціальну та суспільну відповідальність говорить Львівська бізнес-школа УКУ.Український католицький університет, який, задекларувавши місію служіння академічним цінностям та громаді, намагається вкорінювати їх у реальному житті та демонструє це на власному прикладі.

Мирослав Маринович, проректор із призначення та місії Університету

З моменту інавгурації найбільше мені запам’яталася веселка над містом – це було Боже благословення. І це благословення ми відчуваємо постійно. Університет є тою оазою, яка радикально відрізняється від довколишнього світу: взаємини між людьми, пошанування гідності кожного – найголовніше, що ми зуміли дати за цей час. І ці аспекти відображаються в усьому: у навчанні, в університетській атмосфері, у спілкуванні, свідченні.

Цього року ми відкриваємо першу будівлю університетського містечка УКУ – Колегіум, який буде не просто гуртожитком, – за цим стоїть інше ставлення до людини (не тільки як до біологічної істоти, а й як до цілісної особи, яка має і духовні потреби). Не думаю, що будь-який ректор в Україні настільки переймався будівництвом свого гуртожитку, як о. Борис створенням Колегіуму. І йдеться не просто про будівництво стін, а про будівництво спільноти – вогнища спілкування, людської комунікації, яка має відбуватися там.

Ярослав Грицак, історик

З інавгурації я пригадую небагато: точно пам’ятаю – це була велика надія на те, що ми починаємо щось дуже серйозне. А найкращим підтвердженням цьому була веселка. Пригадую також вітальний лист від Патріарха Константинопольського, те, як нас зворушливо вітали студенти з усієї України, пам’ятаю рок-концерт – це був справжній драйв.

Коли інавгурували УКУ, ми думали, що це буде ще один університет, якого потребував Львів зокрема. Тепер я розумію УКУ – це не просто один з декількох, він є одним із найперспективнішим не тільки у цьому місті, а й в усій Україні. І, напевно, за кілька десятків років він може стати українським Оксфордом чи Кембриджем.

Усі, хто досліджує історію, зокрема вищих навчальних закладів, знають, що університети швидко не ростуть. Щоб оцінити університет, треба щонайменше 50 років. Зараз УКУ ще непомітний – поки це немовля. Але за ці 10 років він зробив великі кроки, тому немає сумніву, що з нього виросте великий організм.

В УКУ немає корупції – в Україні, якби не банально не звучало, це – подвиг. Тут є сильне відчуття рівності, власне, за таких умов росте добра, сильна академічна культура.

Український католицький університет повинен розвиватися і надалі: через появу нових факультетів, і не тільки гуманітарних, а й природничих, технічних, а особливо міждисциплінарних.

 Прес-служба УКУ