//

«Владика Іван Маргітич – символ єдності Мукачівської єпархії ГКЦ та УГКЦ», – Глава УГКЦ на Закарпатті

12 січня 2013 року Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, відслужив Панахиду на могилі Владики Івана Маргітича, Єпископа Мукачівської єпархії ГКЦ, в с. Боржавське, що на Закарпатті.

 

Владика Іван відомий тим, що прагнув об'єднання Мукачівської єпархії (Церкви свого права) та УГКЦ. За активну участь в житті свого краю він заслужив титул «народний єпископ». Цьогоріч виповнюється 10 років із дня смерті владики.

 

«Сьогодні хочемо згадати тих, які плекали зв'язок єдності між Мукачівською єпархією ГКЦ та УГКЦ. Символом цієї єдності була постать Владики Івана, який був членом Синоду Єпископів УГКЦ», – промовив Глава УГКЦ після Панахиди. Предстоятель Церкви також подякував всім, хто плекає пам’ять про владику, а також популяризує його ідеї, думки та справи: «Східна Католицька Церква має особливу місію – плекати єдність між християнами. Сьогодні ми хочемо засвідчити свою повагу до тих, хто на Закарпатті відчуває себе українцями. Адже Мукачівська єпархія об’єднує людей різних національностей».

 

Як сказав промовець, український народ є неподільним і якраз Церква є запорукою єдності нашого народу. «Нехай світла пам’ять про Владику Івана надихає вас на думки про те, як втілити в життя те, що він нам заповідав», – додав наостанок Глава УГКЦ.

 

Напередодні, Глава УГКЦ взяв участь у єпископській хіротонії Владики Ніла Лущака, Єпископа-помічника Мукачівської греко-католицької єпархії, яка відбулася в ужгородському греко-католицькому Хрестовоздвиженському катедральному соборі.

 

Департамент інформації УГКЦ

 

Довідка

Владика Іван народився 4 лютого 1921 року в сім’ї Антона Маргітича та Терезії Костак у с. Велика Чингава (у 1946 році перейменовано в с. Боржавське) Виноградівського р-ну. Здобув початкову освіту в рідному селі, а в 1932 році продовжив навчання у Севлюшській горожанській школі. Середню освіту з відмінним свідоцтвом здобув 1941 року в Хустській державній руській гімназії.

Після закінчення гімназії протягом п’яти років здобував теологічну освіту і вже після війни, у 1946 році, закінчив Ужгородську духовну академію. 18 серпня 1946 року у неодруженому стані був висвячений Владикою Теодором (Ромжею) на ієрея. Після висвячення о. Іван свою душпастирську роботу розпочав сотрудником у Севлюші (1946 році перейменовано на м. Виноградів). 21 жовтня 1946 року влада заарештовує у Рахові пароха о. д-ра Стефана Уйгелі і на цю вільну парафію єпископ Теодор (Ромжа) у листопаді 1946 року призначає о. Івана Маргітича. Його священицька праця у Рахові тривала у більш-менш нормальному ритмі до початку 1949 року, коли органи місцевої влади за активної підтримки КДБ розпочали наступ на Греко-Католицьку Церкву.

Отець Іван повернувся додому у с. Боржавське, але й тут працівники КДБ не залишали його у спокої. Невдовзі до о. Івана приєднався о. Петро Орос з Білок, о. Іван Ченгері з Олешника, о. Іван Горінецький і о. Іван Роман. Незважаючи на заборону й будучи вірними своєму покликанню, вони розпочали підпільне обслуговування вірних Греко-Католицької Церкви. 5 березня 1951 року підкуплений властями учитель Василь Рішко звернувся через посередників до священиків-підпільників, щоб уділили йому Таїнство подружжя. Доля розпорядилася так, що виконувати цей обряд випало о. Івану Маргітичу та о. Івану Роману. Під час вінчання у с. Боржавське працівники міліції і КДБ, ввірвавшись у хату, заарештували обох священиків. Після арешту їх одразу ж було відправлено в обласне управління КДБ, де сам начальник цього закладу намагався кожного окремо вмовити на відступництво і співпрацю з місцевою владою та КДБ. Коли священики категорично відмовилися, проти них почали фабрикувати судові справи.

18 вересня 1951 року судова колегія з кримінальних справ Закарпатського обласного суду на підставі ст. 54-10 ч. 2 і КК УРСР засудила о. Івана Маргітича на 25 років позбавлення волі з обмеженням прав терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Після суду через горезвісну Львівську тюрму-розподільник о. Іван Маргітич був відправлений у табори ГУЛАГу, розташовані поблизу Омська. Зі смертю Сталіна у березні 1953 року прийшла відлига у політичному житті країни, а згодом й довгоочікуване визволення політичних в’язнів. 6 вересня 1955 року о. Іван Маргітич був звільнений з табору й отримав можливість повернутися у рідне село.

Отець Іван Маргітич, виконуючи душпастирську роботу в підпіллі, завжди підтримував контакти зі священиками і єпископами Мукачівської, Львівської та Івано-Франківської єпархій. У 80-і роки бере активну участь у боротьбі за легалізацію і реабілітацію Греко-Католицької Церкви, будучи членом комітету її захисту. Як член комітету, у 1987 році був учасником першої делегації УГКЦ у Москві.

Пам’ятним для о. Івана Маргітича став день 10 вересня 1987 року, коли у Львові єпископ Івано-Франківської єпархії Софрон (Дмитерко) таємно висвятив його у сан єпископа. Після легалізації Греко-Католицької Церкви 20 листопада 1989 року Владика Іван як єпископ-помічник бере активну участь у відродженні греко-католицьких громад і парафій Мукачівської єпархії. У червні 1990 року єпископ Іван (Маргітич) разом з єпископами Іваном (Семедієм) та Йосифом (Головачем) брав участь у Синоді ієрархів УГКЦ у Римі, де 24 червня Папа Іван Павло ІІ мав зустріч з владиками з України. Святіший Отець своєю буллою від 5 січня 1991 року призначив Івану Маргітичу титулярну єпископську столицю Скопеленську в Емімонті та іменував єпископом-помічником Владики Івана (Семедія).

Згідно зі ст. 1 Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року Генеральна прокуратура України реабілітувала його 29 січня 1992 року.

7 вересня 2003 року, на вісімдесят третьому році життя Владика Іван (Маргітич) помер. Це сталося під час Архиєрейської Божественної Літургії, яку він розпочав у с. Пелипець Міжгірського району. Владика прибув до села для того, щоб освятити новий престол.