Всесвітня зустріч Родин вже не за горами. 30 травня тисячі християнських сімей з цілого світу зберуться в північноіталійському місті Мілані, щоб разом роздумувати над місією родини в суспільстві та Церкві та над необхідністю правильного розподілу часу між працею та відпочинком. Адже саме правильний ритм життя сприятиме духовному зростанню родини.

Ця зустріч має велику роль, адже духовне зростання родин – це запорука та основа морального розвитку суспільства, зростання та освячення Церкви. Заклик Папи Венедикта XVI до духовних приготувань, аби зустріч у Мілані не залишилась ізольованою, не повинен залишитись без відповіді. Саме тому, під час однієї з попередніх передач, ми почали короткі розважання над темами офіційних катехиз, запропонованих Міланською архидієцезією. Тема, яку ми обрали для цієї програми – «Праця як виклик для родини».

Читання з Книги Буття (Бут 2, 8-10.15): Господь Бог насадив сад у Едемі, на сході, й оселив там чоловіка, що його був утворив. І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, принадне на погляд і добре для поживи, і дерево життя посеред саду та й дерево пізнання добра й зла. З Едему ж виходила ріка, щоб зрошувати сад, і звідти розділялась вона на чотири течії. Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саді порати його й доглядати його.

Зі слів із Книги Буття бачимо, що неповторної краси та багатства Едемький сад є Господнім даром людині: сад у якому все є і всього вдосталь. І першим завданням, яке Бог ввіряє людині, є працювати, «порати» й «доглядати» цей сад. Незбагненною є любов Бога до людини, адже саме нам Він довірив опіку над усім Своїм творінням. Робота – це Господній дар, адже саме у ній людина проявляє себе, свою силу та винахідливість, і, таким чином, співпрацює зі своїм Творцем.

В біблійній традиції фізична праця високо цінується, а в рабинських школах навчання поєднували із працею. У наш час зневажливого ставлення до деяких професій, здебільшого тих, які передбачають фізичний труд, виникає необхідність наново відкрити достоїнства ручної праці. Адже завдання, яке Господь ввірив людині, порати й доглядати земний сад, передбачає використання не тільки розуму, серця, але й рук. Сільське господарство, ремесла та промислове виробництво залишаються тими наріжними каменями праці, завдяки яким людина робить свій вклад у розвиток кожної окремої особи та всього суспільства. Блаженний Іван Павло ІІ в енцикліці «Laborem Exercens», присвяченій праці, зазначив: «Праця є добром людини, благом її людськості, адже завдяки праці людина не тільки перемінює природу, пристосовуючи її до своїх потреб, але й здійснює саму себе як людина, більше того, в певному сенсі, “ще більше стає людиною” (п.9)»

Розглянемо ще декілька рядків з Книги Буття (Бут 3,17-19): «Адамові ж сказав: За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох». Отже, Господь сказав: «В поті лиця твого їстимеш хліб твій». В контексті даної фрази варто наголосити на тому, що праця, іноді, може стати ідолом, своєрідним божком. Це загрожує також і родині. Це може статись тоді, коли в сім’ї на перше місце ставиться праця, а не сімейні стосунки, коли подружжя засліплене фінансовою вигодою та вбачає своє щастя лише в матеріальних благах.

Цілковито віддавшись речам цього світу, у сподіванні що мирські блага стануть запорукою сповнення усіх бажань та прагнень, працівники ризикують забути та втратити Бога. Саме тому ритм життя родини має бути врівноваженим, присвячуючи праці необхідний для неї час, але без перебільшення. Сім’ї також повинні правильно розподіляти домашні обов’язки між усіма членами родини, адже несправедливою є ідея, що робота по дому це обов’язок виключно дружини.

Нехтування релігійним та родинним життям є порушенням найголовнішої заповіді: любити Бога та ближнього. Адже покликанням кожної родини є визнання любові Небесного Отця й справжнє життя цією любов’ю на землі.

Понад усе потрібно пам’ятати, що втома та виснаження – невід’ємні складові праці. Але вони набувають змісту, коли людина їх переносить не заради власного егоїстичного збагачення, але заради блага своєї родини, а також – бідних, яким ця людина зможе допомогти.

Для Радіо Ватикану, Алла Коваленко

На шляху до VII Всеcвітньої зустрічі родин (1)
«Таємниця Назарету». На шляху до VII Всесвітньої зустрічі сімей (2)